7 квітня - християнське свято Благовіщення

Остаточний прихід весни припадав на Благовіщення і закінчувався літнім сонцестоянням – на Купала. Відоме таке прислів’я – “До Благовіщення кам’яна весна”.

За народними віруваннями на Благовіщення Бог “благословляє всі рослини”, а тому вважалося великим гріхом виконувати будь-яку важливу роботу. На Благовіщення закінчується період, коли не можна було “рушити землі” – “ні копати, ні кілля забивати, бо вона відпочиває і їй болітиме”. Українські селяни і дотепер дотримуються давнього звичаю – до Благовіщення не тільки не копають городів, але й не зводять тинів.

З приходом і поширенням Християнства на Україні Благовіщення стало одним з 12 основних свят церковного календаря і набуло назви Благовіщення Пресвятої Богородиці. Як і багато інших церковних празників, це свято на клалося на старовинне народне свято Благовіщення і тепер інтерпретуються як християнське.

До Благовіщення майже ніколи не сіяли розсаду і навіть боялися випадково взяти насіння в руки. Говорили, що коли торкнутися бурякового насіння, то виросте не солодкий буряк, а гірка редька. Вважали, що на Благовіщення Бог «розмикає» землю і, розкривши небеса, нахиляє голову до самої землі, щоб зігріти її Своїм диханням. Гуцули вірили, що лише після цього всіляка живність, яка на зиму ховається, вилазить наверх. Мабуть, тому й не дозволялися в цей урочистий день жодні сільськогосподарські роботи.

Кажуть, що на Благовіщення птахи гнізда не в’ють і не несуться. «Благовіщенське яйце під курку не кладуть». Вважається, що від Введення (4 грудня) до Благовіщення (7 квітня) треба дати землі відпочити. У це свято особливо грішно працювати на землі. Ось на Благовіщення Господь «благословить усяке дихання» і можна розпочинати роботи в полі, все буде добре рости, квітнути й колоситися.

У деяких місцевостях у день Благовіщення зранку наповнюють усі відра й дійниці водою до країв: щоб корови добре доїлися.