Географія 10 кл.

ЯПОНІЯ Культура Японії

Культура Японії (яп. 日本文化, にっぽんぶんか, МФА: [nip̚.poɴ bunka]) — сукупність духовних і матеріальних цінностей, що були створені в Японії і визначають духовно-суспільне буття японців.

Культура Японії має велику кількість речових культурних надбань. Серед них прекрасні зразки образотворчого мистецтва давнини, шедеври архітектури і скульптури, світові пам'ятники японської поезії, літератури та драматургії, пам'ятки садового будівництва тощо. Поряд з ними існує багата спадщина японської культури релігійної та філософської думки, так званих неречових культурних надбань^[1].

Японській національній культурі новітньої доби притаманний високий ступінь гомогенності. В острівній Японії сформувалися один народ, одна мова і одна культура. Основи цієї гомогенності були закладені в період Едо (1603 — 1867), коли країна проводила політику ізоляції від Заходу. Після реставрації Мейдзі 1868 року розпочалось свідоме будівництво японської національної держави, що сприяло уніфікації культури. Зокрема була проведена стандартизація японської мови, впроваджено єдину загальнонаціональну освітню і податкову системи, встановлено державну релігію синто, запроваджено військову повинність і створено єдину політичну систему цінностей на чолі з Імператором, символом нації. Ці заходи сприяли появі гомогенного національно-культурного простору. Його подальшій еволюції сприяв розвиток японської освіти та засобів масової інформації^[1].
Незважаючи на формальну гомогенність японської культури, вона має об'єктивні умови для розвитку гетерогенного культурного простору. Його існування пов'язане із географічними особливостями країни. Японські острови пролягають у різних кліматичних поясах — від помірного до субтропічного, а населені райони розділені між собою високими горами. Різноманітність природних умов сприяла існуванню економічної і культурної регіональної диференціації. В часи, коли не існувало японської національної держави, а сама Японія поділялася на сотні удільних володінь, культурна гетерогенність була нормою. Мешканці Японського архіпелагу мали різні регіональні мови і були носіями радше регіональної, а не загальнонаціональної, свідомості^[1].
Крім гетерогенності регіональних культур, що сприймаються в новітню добу як субкультури загальнонаціональної японської культури, в Японії існує гетерогенність соціальних культур. Вона пов'язана із явищем суспільної диференціації. Культури різних соціальних класів умовно поділяють на дві групи: консервативну самурайсько-селянську та ліберальну купецько-міщанську. Представниками першої вважаються політики, адміністратори, працівники фірм, викладачі, а представниками другої — інженери, голови підприємців, ремісники, учні тощо^[1].
Левова частка японських культурних надбань є результатом розвитку імпортованих з закордону ідей, а не еволюції оригінальних японських концепцій. Так, у 4 столітті з материка до Японії проникла техніка обробки металів, сільське господарство і скотарство. У 7 столітті японці прийняли китайський буддизм, конфуціанство, даосизм, ієрогліфічну писемність, планування міст, адміністративний апарат тощо. У 16 столітті в країні поширилося християнство і вогнепальна зброя, а у 19 столітті — різноманітні надбання західної цивілізації, від системи управління до музики і живопису. Після Другої світової війни джерелом наукових, технічних і культурних ідей для японського суспільство залишається США. Більшість імпортованих концепцій та ноу-хау традиційно японізується — іноземна форма наповнюється місцевим змістом. Саме японізація запозичень, а не просте копіювання, є характерною рисою японської культури^[1].
Отже в культурі Японії наявне співіснування двох сторін: новітньої загальнонаціональної гомогенності з традиційною гетерогенністю регіональних та соціальних культур. Культурні відмінності нижчого рівня виступають джерелом для формування культури вищого, всеяпонського рівня.

Промисловість Італії

Категорія: Географічна характеристика Італії

У галузевій структурі промисловості Італії переважають обробні галузі (76%). Провідна роль належить галузям машинобудування, хімічної промисловості, харчосмакової промисловості. Останніми роками зростає частка наукоємних галузей машинобудування. Змінюється і територіально структура промисловості: відбувається її децентралізація, переорієнтація на довізну сировину із розміщенням у припортових містах, зростання промислового потенціалу центра та півдня країни. В енергетичному балансі країні домінує нафта (понад 70%). Брак енергетичних ресурсів змушує імпортувати переважну кількість потрібних для економіки нафти (95% від споживання) та природного газу (60%). Нафта надходить морським шляхом з країн Перської затоки і переробляється на нафтопереробних підприємствах, розміщених в основному в портових містах. Газ експортується газопроводами з Росії, а також з Алжиру по газопроводу, прокладеному дном Середземного моря. Видобуваються невеликі кількості кам'яного вугілля.

Основна частина електроенергії (понад 200 млрд кВт/годин) виробляється на ТЕС - 65%. Працюють ТЕС на імпортному та власному вугіллі, частково на нафті, розміщуються біля нафтопереробних заводів або у великих містах, де орієнтуються на споживача. ГЕС виробляють 30% електроенергії і розміщені на альпійських річках, повний гідроресурс яких оцінюється у 56 млрд.кВт. АЕС в Італії не працюють після негативного рішення всенародного референдуму у 1987 році. Існують окремі об'єкти альтернативної енергетики.



Чорна металургія не має внутрішніх джерел сировини і орієнтується на імпорт, що зумовлює її розміщення у портових містах: Таранто (найпотужніший комбінат, 10 млн.тон сталі на рік), Неаполі, Генуї, Таранто та Пйомбіно. Переробні металургійні заводи розміщені в Турині, Мілані та Венеції, великих індустріальних центрах де накопичується багато металічного лому, а електрометалургія зосереджена поблизу джерел дешевої електроенергії - Больцано, Брешіа. На джерела електроенергії орієнтуються і підприємства кольорової металургії: алюміній виплавляється у Порто-Весме (Сардинія), Марчері, Больцано, цинк у Порто-Весме, Кротоне, свинець - у Порто-Весме, ртуть - у Тоскані. Італія виплавляє 25 млн т сталі і 250 тис. т алюмінію на рік. У виробництві сталі вагоме значення імпортного скрапу.
Машинобудування є найбільш динамічною галуззю. Ще не так давно в металообробці і машинобудуванні домінували Мілан, Турін і Ґенуя. Поступово ці галузі поширились на північний схід, а тепер і в Центр. Значними машинобудівними центрами стали Брешіа, Венеція, Трієст, Болонья, Флоренція і навіть Рим і Неаполь. Транспортне машинобудування є ключовою ланкою. Автомобілебудування представлене концерном "FIAT" із штаб-квартирою в Турині. Його виробничі потужності розміщені в Турині, Мілані, Модені, Больцано, містах П'ємонту і Ломбардії (автомобілі), Мілані, Емілії-Романії (трактори). Завод компанії "Alfa-Romeo" збудовано в Неаполі. Щорічно у Італії випускається до 2 млн автомашин. Окрім автомобілів, виробляються мотоцикли, мопеди, велосипеди. Суднобудівна промисловість розміщена в Трієсті, Генуї, Спеції, Ліворно, Таранто. Авіаційний транспорт виробляється в Турині, Неаполі, містах Ломбардії. У післявоєнній Італії набула розвитку електротехнічна промисловість та електроніка. Італія відома брендами пральних машин та холодильників у Комо, Варезе, Бергамо (8% та 12,5% від світового виробництва цих товарів відповідно). Окремі підприємства з виробництва електроніки розміщені у містах Південної Італії.

Хімічна промисловість Італії зародилась у Ломбардії, і нині там знаходиться чимало її підприємств. Крім того, з'явилися нові центри нафтохімії на Півдні і частково в Центрі. Італійська хімічна промисловість спеціалізується на органічній хімії - виробництві синтетичних волокон та полімерів. На північному сході в районі Трієста розміщуються нафтохімічні підприємства, на півдні Італії до підприємств хімії органічного синтезу додається виробництво мінеральних добрив. Хімічна галузь представлена державною монополією "ENI", концерном "Монтедісон" та його дочірньою фірмою "СННІА-віскозо".
Легка і меблева промисловість, які представлені невеликими підприємствами, зосереджені в місцях виникнення, тобто на Півночі, але й для них характерне зміщення в Центр, де оплата праці нижча. Модні вироби (одяг, взуття, меблі) є невеликою, але престижною частиною італійської промисловості. Італія є світовим лідером з виготовлення вовняних тканин, що становить понад 15% світового виробництва, і поступається за цим показником лише Китаю. Відповідно Італія належить до провідних світових експортерів продукції легкої промисловості. Країна визнана центром масової моди. Текстильна галузь розвинена найбільше у Північній Італії (Ломбардія, П'ємонт), є такі виробництва і на решті території (Неаполь, Прато). Швейна, взуттєва та шкіряна галузі розвинені на північному заході Італії (лідер за виробництвом взуття - місто Віджевано), у областях Венето, Тоскана, Емілія-Романья, Умбрія, Марке.

Харчова промисловість працює на місцевій та довізній сировині. Італія виробляє третину від світового виробництва оливкової олії.

Промисловість Великої Британії

Категорія: Географічна характеристика Великої Британії

Промисловість Великобританії є провідною галуззю господарства і дає 1/4 валового національного продукту, у ній зайнято близько 1/6 населення країни. За обсягом промислового виробництва Великобританія посідає 7 місце у світі. Нині в структурі промисловості помітна тенденція зростання частки машинобудування та інших обробних галузей та зменшення частки традиційних гірничодобувної і текстильної галузей. У обробних галузях виробляється до 10% ВВП у промисловому виробництві. Основна частина промислових підприємств Великобританії сконцентрована в густозаселеному промисловому поясі від Лондона до Ланкаширу і від Західного Йоркширу до Глостерширу (Мідленд). Найкрупніші промислові райони за межами цього поясу – Південний Уельс, південний-схід Англії та центральна частина Шотландії.
Головною галуззю гірничодобувної промисловості є добування кам’яного вугілля (100 млн.тон), яке протягом століть забезпечувало господарство Великобританії паливом і давало 30% споживаної в країні енергії, поступаючись лише нафті, на яку припадає 50% енергії. Сучасні резерви кам'яновугільних запасів становлять менше 400 млн тон, що призведе до залежності Британії від імпорту вугілля вже через 5 років. Альтернативою може бути газифікація вугілля, що може забезпечити країну паливом, за підрахунками, на строк від 200 до 400 років. Країна займає 20-е місце у світі за видобутком нафти (90 млн.тон) та 16-е за видобутком газу (39 млрд.тон), маючи мережу потужних їх родовищ на шельфі північного моря, однак змушена імпортувати додаткові обсяги природного газу (з Норвегії) для забезпечення потреб промисловості і населення.



Налічується 25 нафтопереробних заводів ("Shell", "Filip-Imperial", "British Petroleum Chemicle"). За виробництвом бензину країна посідає 4-е місце в світі. Великобританія – другий в світі постачальник та експортер каоліну (білої глини, з якої виготовляють фарфор), є перспективи добування вольфраму, міді та золота. Розробка залізної руди ведеться в порівняно вузькому поясі від Скантропа в Йоркширі до Банбері на півдні Англії. Руда тут низької якості і містить лише 33 % металу. Тому залізна руда переважно імпортується з Канади, Ліберії та Мавританії.

Великобританія повністю забезпечує себе електроенергією, 86 % якої виробляється тепловими електростанціями, 12 % – атомними електростанціями та 2 % – гідроелектростанціями. Більшість ТЕС працює на кам’яному вугіллі, але останнім часом деякі з них почали переходити на нафту. В країні діє біля 14 АЕС, частина з яких пройшли чи проходять модернізаційну реконструкцію або конверсію виробництва. У 2007 році вироблено 368 млрд. кВт/годин електроенергії при споживанні 346 млрд. кВт/годин. Виробництво енергоносіїв та електроенергії складає 10% ВВП - це один із найвищих показників у світі.

Основні центри чорної металургії зосереджені у районах припортових міст (південь Уельсу, Сканторп, Глазго, Порт-Толбот, Редкар), оскільки орієнтуються головним чином на довізну залізну руду. Виплавка високоякісних та легованих сталей зосереджена у старометалургійному райні навколо Шеффілда. Кольорові метали також виплавляються у портах, зокрема алюміній (116 тис.тон/рік) у Лінмуті, Холіхеді а також в Шотландії, де використовується енергія ГЕС. Країна займає перші позиції в Європі за виплавкою олова. Виплавка міді становить біля 120 тис.тон, цинку - 86 тис.тон, свинцю - 329 тис.тон. Великобританія – один з основних експортерів таких металів, як уран, цирконій, берилій, ніобій, германій тощо. Виробництво вторинного металу тяжіє до споживача і розміщене у машинобудівних районах Західного Мідленда, Великого Лондона та Ланкашира.
Машинобудування є провідною галуззю промисловості (40% вартості продукції, 25% зайнятих) і представлене практично повсюдно, але окремі регіони зберігають власну спеціалізацію. Важке машинобудування розміщується поблизу металургійних районів Східного Мідленду та в Шотландії (Клайдсайд). Розвинене транспортне машинобудування: автомобільна галузь представлена в Лондоні з передмістями, Ковентрі, Бірмінгемі, Літоні та Оксфорді; локомотиви та вагони виробляють у старопромислових районах Мідленду, Мерсісайді, а також в Лондоні; центри суднобудування - Клайдсайд (Глазго), Сандерленд, Біркенхед, Белфаст, Брістоль, Ліверпуль, Барроу-ін-Фернесс; центри авіабудування - Великий Лондон, Брістоль, Дербі, Західний Мідленд (BAE Systems, EADS, Airbus, Rolls-Royce).
Продукція конкурентноздатна за якістю, але дорога, тому на внутрішньому ринку, зокрема автомобільному, користуються попитом дешевші імпортні марки. За виробництвом тракторів Британія посідає 1-е місце в світі, літаків 3-є, суден 3-є. Верстатобудування розвинене у Бірмінгемі, Ковентрі, Лестері. Приладобудування тяжіє до споживача та наукової бази (Лондон, Бірмінгем), тут же виробляється основна частина продукції електротехнічної галузі та електроніки.

Традиційно високорозвиненою залишається хімічна промисловість, яка випускає продукти нафтопереробки, масла для двигунів, синтетичні волокна і матеріали, пластмаси, гербіциди, барвники і лаки, всі види добрив, кислоти, ліки, парфумерію, побутову хімію тощо. Основна хімія розміщена на південному сході, Ланкаширі, Чеширі, Даремі та Йоркширі (мінеральні добрива, сірчана кислота, сода тощо). Нафтохімічні виробництва розміщуються у портових містах, куди надходить нафта із шельфових родовищ: Грейнджмут, Севернсайд, Стенлоу-Каррінгтон, Біллінгем-Уїлтон-Тіспорт, Севернсайд, Іммінгем, Фолі. Ведучими корпораціями є "Shell", "IKI", "Univellerg". Фармацевтична галузь (представлена 2-ою та 6-ою за потужністю у світі фірмами GlaxoSmithKline та AstraZeneca) концентрується в Лондоні.   

У промисловості Великобританії довгий час домінувала текстильна, яка на даний час втратила своє ключове значення для економіки. Бавовняні тканини виробляють в Ланкаширі, вовняні - в Йоркширі, лляні - у Північній Ірландії. Хутрові тканини виготовляють в основному в Західному Йоркширі, шовк – в місті Сілсдені. Трикотажне виробництво набуло розвитку у Східному Мідленді. 

Харчова промисловість добре розвинена практично повсюдно, але найбільше - у традиційних землеробський районах південно-східної та середньої Англії.