Всесвітній день океанів

ЖИТТЯ У СВІТОВОМУ ОКЕАНІ 

  ПРИРОДНІ РЕСУРСИ СВІТОВОГжО     ОКЕАНУ

Життя в океанах і морях. Велетенські простори світового оке­ану - від закованих кригою просторів Північного льодовитого океану до теплих морів Індійського океану, заселені живими організмами. Відомо, що в сучасному океані живе біля 160 тис видів тварин і біля ] 0 тис видів водоростей. Це число постійно зростає, оскільки під час досліджень регулярно відкривають нові види й різновиди тварин і ро­слин. Світовий океан настільки великий, що іноді в ньому виявляють рідкісні тварини, які вважалися давно вимерлими. Справжньою сен­сацією XX ст стала риба з сімейства кистеперих, яку виловили в Ін­дійському океані біля Коморських островів. Ці види риб вважалися вимерлими ще 100 млн років тому. На честь наглядачки музею пів­денноафриканського міста Іст-Лондона М. Куртине-Латімер, вилов­лену рибу назвали латимерією. Вияснилося, що риби цього ряду бла­гополучно проживають на глибині більш як 100 м на північ від остро­ва Мадагаскар.

Життя рослин і тварин залежить від умов середовища і насампе­ред від гідрометеорологічних чинників. Проникнення світла у воду пов'язане з її прозорістю, а від прозорості залежить життєдіяльність рослин.

Для життя рослин необхідні поживні солі - нітрати, фосфати тощо. Ці солі надходять у верхні шари океану з береговим стоком, однак основна їх маса піднімається на поверхню з дна разом з гли­бинними водами під час осінньо-зимової конвекції та в результаті ту­рбулентних рухів гідросфери.

Життя у різних формах і проявах існує у всій товщі океану (мал. 68). За умовами існування організмів в океані виділяють дві області: водну товщу (пелагіаль) і дно {бенталь). Бенталь поділяють на прибе­режну -літораль, глибиною до 200 м, і глибинну - абісаль. Товщу води над літораллю називають пепагіаллю.

вивченням морських організмів займається наука - гідробіоло­гія. Вона поділяє всі живі організми океану на три великі групи: план­ктон, нектон і бентос. Планктон - сукупність організмів, які пасивно переносяться водними течіями. Основну масу планктону складають одноклітинні водорості (фітопланктон), та одноклітинні або дрібні ба­гатоклітинні тварини - інфузорії, дрібні ракоподібні {зоопланктон). Розміри планктонних організмів дуже різноманітні: від кількох мік­рон (бактерії) до 2 м (медузи).

Бентос - сукупність організмів, які живуть на грунті і в грунті морських водойм. Тваринний бентос складається з представників усіх типів безхребетних, рослинний - представлений різноманітними во­доростями. Видовий склад і кількість бентосу змінюється залежно від глибини, віддалення від берегів та від характеру дна. Бентос - харчо­ва база для промислових тварин.

Нектон - сукупність тварин, здатних до самостійного активного пересування у воді на значні віддалі. До нектонних належать кити, дельфіни, риби та головоногі молюски.

Опріч вищезгаданих, важливими організмами в океані є бакте­рії, вони живуть переважно на поверхні завислих в товщі води різно­манітних часток, однак особливо полюбляють мулисте дно.

Найхарактернішою особливістю морських організмів є розвину­та в них здатність до розмноження. Разом з тим відбувається величез­на їх загибель. І те й інше тим більші, чим менші розміри організмів. Знищення морських організмів відбувається приблизно з такою са­мою інтенсивністю, як і їх розмноження. Завдяки цьому в океані утримується життєва рівновага.

Багатий та різноманітний рослинний і тваринний світ океанів і морів класифікують за родами, видами, місцем проживання та іншими ознаками. Важливими кількісними характеристиками ор­ганічного світу океану є біомаса та біологічна продуктивність. Біомаса - кількість  речовини,  яка  нагромаджена  в  популяції чи біоценозі на будь—який момент часу і виражається в одиницях сирої чи сухої маси на одиницю поверхні чи об'єму, біологічна продук­тивність - властивість організмів утворювати, перетворювати і на­громаджувати органічну речовину. Біопродуктивність аналогічна більш знайомому нам «сухопутному» поняттю "урожайність".

Більшу частину маси живої речовини океану становить фітоп­ланктон, що населяє верхню 200 метрову товщу води. Середня маса фітопланктону 0,9 млрд тонн, річна продукція - 430 млрд тонн, тоді як біомаса тваринних організмів - 21,2 млрд тонн, а річна продуктив­ність - 15,0 млрд тонн.

Фітопланктон - початкова ланка харчової піраміди. Найбільш поширеною формою фітопланктону є діатомові водорості. їх в океані понад 15 тис видів. Водорості здатні швидко розмножуватися. Напри­клад, 1 кг хлорели за 17 днів може дати 160 тонн біомаси, а з 1 га угідь можна зібрати 1000 тонн сухої речовини.

Значно різноманітніший від водоростей тваринний світ. З най­простіших організмів дуже поширені форамініфери, корененіжки та радіолярії. Майже 65 % дна океану вкрито глобігериновим та радіо­лярієвим мулом. Серед багатоклітинних численними за кількістю ви­дів є молюски (80 тис). З двостулкових молюсків промислове значен­ня мають устриці, морські іребінці та мідіі. У теплих водах поширені головоногі молюски - каракатиці, восьминоги, аргонавти. Серед най­простіших найпоширеніші багатоклітинні губки та морські черви. Широко представлений клас ракоподібних понад 20 тис видів. З них 6 тис видів складають веслоногі рачки - копеподи. 750 видів цих рачків відносять до планктонних, які за масою складають 80-90 % усього зоопланктону і є основним кормом для багатьох видів риб та вусатих китів.

До вищих хордових належать риби, яких понад 16 тис видів. Дуже різноманітна фауна риб у прибережній зоні тропічних частин океанів. Тут живуть окуневі, оселедцеві, вугри, камбала, скати та ін. Для відкритих частин тропічних вод характерні літаючі риби, тунці, акули. У помірних та високих широтах живуть сайра, камбала, окуне­ві, тріскові, лососеві та ін.

З класу ссавців у морі зустрічаються китоподібні і ластоногі, ки­ти поділяються на вусатих і зубастих. До вусатих відносяться гренландський, синій, фінвал, сейвал та ін., які живляться переважно зоо­планктоном і дрібною рибою. До зубастих належать кашалоти, дель­фіни, білуха і касатки.

Зональність у розподілі життя. У розподілі життя в океані до­бре виражена широтна та циркумконтинентальна зональності. Широ­тна зональність проявляється у послідовній зміні величини біомаси за широтами (мал. 69).

У високих широтах північної півкулі умови розвитку фітоплан­ктону несприятливі. Суцільний льодовий покрив, довга полярна ніч, мала кількість світла, незначна вертикальна циркуляція, не забезпе­чують нормального розвитку зоопланктону, тому тут мало риби. У субполярних широтах відбувається сезонна міграція криги. В холодну пору року вода інтенсивно перемішується, збагачується киснем та поживними речовинами. Навесні і влітку достатня кількість світла сприяє розвитку фітопланктону, а разом з ним і зоопланктону. В цю

пору тут збирається багато риби (оселедець, тріска, морський окунь) і запливають на відгодівлю кити.

В помірних широтах обох півкуль вода добре перемішується, є достатня кількість тепла і світла, тому створюються сприятливі умови для розвитку життя. Це найпродуктивніші широти океану. Максимум фітопланктону спостерігається навесні та восени. Достаток зоопланк­тону обумовлює велику кількість риби (оселедець, тріска, лосось, ту­нець, камбала, палтус та ін.).

У субтропічних та тропічних широтах підвищена солоність, осі­дання поживних речовин на дно, мала кількість кисню не сприяють розвиткові фітопланктону. З цієї причини зоопланктон розвивається слабо, отже й мало риби. Проте у теплій воді добре розвиваються во­дорості - саргаси.

У екваторіальних широтах на межі пасатних течій та екваторіа­льних протитечій відбувається перемішування водних мас, тому вода відносно багата поживними солями та киснем. Планктону тут значно більше, ніж у тропічних широтах, але не так багато як у помірних, від помірних широт до екваторіальних зменшується кількість живород­них форм, знижується їх жирність і плодовитість. Оскільки в теплій воді організми ростуть швидше і раніше починають розмножуватися, їх урожайність відносно велика.

Широтна зональність у розподілі життя добре виражена лише у відкритому океані. У прибережній частині зональність порушується концентрацією поживних речовин, що виносяться річками з суходолу. До того ж процеси регенерації у береговій зоні відбуваються значно активніше, як у відкритому океані, тому виникає циркумконтинента-льна зональність, яка, накладаючись на широтну, утворює складний малюнок акваландшафтів. Над шельфом і материковим схилом зосе­реджено 90 % всієї біомаси. Найбільша кількість первинної продукції формується у місцях впадіння великих річок. Багато її в Біскайській затоці, в районах Канарської, Перуанської та Бенгальської течій, а та­кож в районах зародження пасатів, західних вітрів та мусонів.

Вертикальна зональність проявляється в послідовній зміні жит­тєвих угруповань по глибині. Виділяють поверхневу плівку, яка характеризується рослинно-тваринними угрупуваннями, пристосованими до умов перемінного режиму рівнів та максимально рухомого середо­вища. Далі йде евфотичний шар, заселений фітопланктоном та пред­ставниками зоопланктону й нектону, що його супроводжують. Нижче, на глибині від 200 до 3000 м, йде проміжна зона, де рослинність уже відсутня, але ще густо заселена зоопланктоном та тваринами, що його поїдають. Тут же поселяються хижаки, які живляться цими тварина­ми, та детритоїдні, які живляться трупами, що падають зверху.

Проміжна зона змінюється глибоководною з рідким населенням детритоїдних, усеїдних та фільтраторів, що пристосувались до умов високого тиску, низької температури та вічного мороку.

Особливі біоценози сформувалися у глибоководних жолобах. Раніше цей шар називали «царством мертвих», та згодом дослідили, що тут є життя і біомаса донної фауни може становити від 2 до 20 г/м2. Серед мешканців великих глибин немало "живих викопних'", які збереглися з давніх-давен, завдяки відсутності конкурентної боротьби за існування та однорідності умов.

Отже, життя в океані існує у всій товщі води, однак густіше за­селені прибережні підводні рівнини, гирла річок, підводні гірські па­сма та окремі гори, а також райони постійного апвелінгу.