|
|
|||||
Територію, на якій зараз розташована Канада, було заселено корінним населенням понад 25 тис. років тому. Починаючи з 15-го століття, британські та французькі експедиції спершу досліджували, а потім одночасно заселяли атлантичне узбережжя країни. Проте в 1763 році, після семи років війни, Франція позбулася майже усіх своїх володінь у Північній Америці, включаючи Канаду. У 1867 році, внаслідок об'єднання трьох Британських північноамериканських колоній, Канада сформувалася як федеральне утворення чотирьох провінцій у статусі британського домініону[3][4][5]
Після цього настало територіальне розширення Канади, і отримання нею статусу автономії від Об'єднаного Королівства, зазначене у Вестмінстерському статуті у 1931 році, яка закріпилась Канадським актом 1982 року, котрим назавжди розірвано залишки правової залежності від Британського парламенту.
Канада є федерацією у складі десяти провінцій і трьох територій, за типом уряду — парламентською демократією і конституційною монархією, з королевою Єлизаветою II в якості глави держави. Сама країна — багатокультурна і багатомовна: на федеральному рівні визнано дві державні мови — англійську та французьку. Будучи технологічно і промислово розвиненою країною, Канада має диверсифіковану економіку, яка у значній мірі базується на багатих природних ресурсах країни і на торгівлі, — у першу чергу зі Сполученими Штатами Америки, з якими Канада має давні і складні стосунки. Канада є членом Великої Вісімки, НАТО, Британської Співдружності, Франкофонії, і Організації Об'єднаних Націй.
Етимологія
Назва країни, знаної нині як «Канада», походить від індіанського слова kanata, що означає «селище» або «поселення»: ще в 1535 корінні жителі сучасного міста Квебек користувались цим словом, коли йшла мова про індіанське селище Стадакона (Stadacona)[6]. Згодом словом Canada користувався французький мореплавець та дослідник Жак Картьє для позначення не лише індіанського селища, але й прилеглих до нього територій. А вже в 1545 в європейських книжках та мапах таки увесь регіон було прийнято звати «Canada»[7].
З початку 17-го століття частина Нової Франції, у тому числі землі вздовж річки Св. Лаврентія і північних берегів Великих озер, також почали називати «Канадою», а згодом цей регіон був розділений на дві британські колонії, Верхню Канаду і Нижню Канаду, перш ніж у 1841 їх було опісля знову возз'єднано в одну британську провінцію Канада. За Конфедерації у 1867 назва Канада була прийнята в якості правової назви для нової країни[8], і країні було надано статус домініону з назвою «Канада»:[9] сам термін «Домініон Канада» увійшов у загальний вжиток до 1950-их років. А вже отримавши політичну незалежність від Великої Британії, федеральний уряд Канади все частіш використовував назву «Канада» на державних документах і договорах: унаслідок цього державне свято країни перейменовано з «Дня Домініону» на «День Канади» в 1982.
Історія
Корінне населення
Археологічні й генетичні дослідження виявили присутність людини у північному Юконі 26 500 років тому і у південному Онтаріо 7500 років тому[10][11][12]. Найдавнішими відомими місцями проживання людини у Канаді є рівнини Олд-Кроу і печери Блуфіш[13][14][15]. Характерними рисами канадських аборигенних суспільств були осілість, ведення сільського господарства, складна суспільна ієрархія і торгові зв'язки[16][17]. Деякі з цих культур занепали до моменту прибуття європейців наприкінці XV — на початку XVI століть і були відкриті тільки завдяки археологічним дослідженням[18].За різними оцінками корінне населення наприкінці XV століття становило від 200,000[19] до двох мільйонів осіб[20], Королівська комісія Канади з охорони здоров'я аборигенів називає число 500,000 осіб[21]. Внаслідок європейської колонізації корінні народи страждали від спалахів завезених інфекційних хвороб, таких як грип, кір і віспа (до яких у них був відсутній імунітет), за століття після прибуття європейців чисельність корінного населення зменьшилась на 40-80 %[19]. В теперішній час аборигенні народи Канади — це канадські індіанці[22], ескімоси[23] і метиси[24]. Метиси являють собою людей змішаної крові, які з'явилися в середині XVII століття, коли індіанці та ескімоси одружувалися з європейськими поселенцями[25]. Загалом, ескімоси більше обмежували контакти з європейськими поселенцями протягом періоду колонізації[26].
Європейська колонізація
Першу відому спробу європейської колонізації зробили скандинави, коли близько 1000 року на певний час облаштувалися у Л'Анс-о-Медоузі, Ньюфаундленд[27]. Подальших європейських розвідок не відбувалося до 1497 року, коли італійський мореплавець Джон Кабот досліджував канадське атлантичне узбережжя для Англії[28]. На початку XVI століття вздовж атлантичного узбережжя баскські й португальські мореплавці запровадили сезонну риболовлю та полювання на китів[29]. У 1534 році французький дослідник Жак Картьє розвідував долину річки Святого Лаврентія, де 24 липня встановив десятиментовий хрест із написом «Хай живе король Франції» і вступив у володіння територією ім'ям короля Франції Франциска I[30] .Французький дослідник Самюель де Шамплен прибув на ці території у 1603 році, і створив перше постійне європейське поселення на території Порт Рояль в 1605 році і Квебек-сіті у 1608. Пізніше вони стали столицями Акаді і Канади, відповідно.
Канада у 1980–2011 рр.
Неоконсервативний курс кабінету Малруні. На виборах 1984 р. до влади прийшла Прогресивно-консервативна партія, і її лідер Б.Малруні сформував уряд консерваторів. Уряд Малруні здійснював неоконсервативний курс. Були розширені пільги для бізнесу, послаблений контроль держави за діяльністю підприємств з іноземним капіталом, державні корпорації переводилися на комерційну основу функціонування, була проведена ревізія тієї частини енергетичної програми, що обмежувала інтереси приватного бізнесу.Прихід до влади лібералів. На виборах 1993 р. перемогу одержала ліберальна партія на чолі з Ж. Картєном. Протягом наступних 10 років вищу виконавчу владу в країні здійснював очолюваний ним уряд лібералів.
Діяльність ліберальної партії будувалася з одного боку, на визнанні індивідуальних прав, свободи, ініціативи, підприємництва громадян, а з іншого — на значній ролі уряду у формуванні та здійсненні загальнодержавних програм. Ліберали приділяли велику увагу проблемі охорони здоров'я, рівності всіх етнічних і релігійних груп, питанням національної єдності.
У 2003 р. Ж. Кретьєн добровільно залишив пост керівника партії і посаду прем'єр міністра. Його наступником на цій посаді наприкінці 2003 р. став новий лідер лібералів П. Мартін. З його ініціативи було продовження зниження податків для середніх верств населення, зниження боргового тягаря держави, збалансування бюджету. У 2004 р. на парламентських виборах Ліберальна партія здобула перемогу над Консервативною партією, утвореною після об'єднання в 2003 р. «Канадського альянсу» і Прогресивної консервативної партії, що дозволило П. Мартіну знову сформувати уряд.
Прихід до влади консерваторів. Ліберальна партія, що перебувала при владі 12 років, загрузла в корупції і численних скандалах. На нових виборах у 2006 р. до влади прийшла Консервативна партія, її лідер С. Харпер став новим прем'єр-міністром.
На парламентських виборах у 2008 р. консерватори на чолі з С. Хапером знову отримали перемогу. Але до найбільшого успіху лідер консерваторів привів однопартійців у травні 2011 р., коли на позачергових виборах його партія отримала 166 місць у парламенті з 308. Сенсацією став провал лібералів, які відкотились на 3-тє місце, пропустивши перед собою партію «Нових демократів». Лідер останньої Дж. Лейтон заявив про намір «Нових демократів» збільшити податки на великі корпорації, позбавити пільг нафтовидобувні компанії і почати регулювання банківського бізнесу. В той же час консерватори прагнуть продовжити підтримку великого бізнесу.
| « | ...Країна зараз розділилась на 2 табори - правих і лівих. Ліберальна партія зазнала принизливого краху, а сам лідер навіть не був обраний до парламенту. Того ж краху зазнала сепаратистська Квебецька партія: вона майже щезла з політичної арени отримавши всього 4 голоси в парламенті. | » |
Географія
Щільність населення, близько 3,5 чоловік на км², є однією з найнижчих у світі. Найбільш населена область країни — коридор Квебек-Віндзор уздовж рівнинних берегів річки Святого Лаврентія і на південному сході Великих озер.
На північ від цієї області знаходиться розлогий Канадський щит, скельний регіон, очищений останнім льодовиковим періодом, позбавлений родючих земель, багатий мінералами, озерами і річками. У Канаді більше озер, ніж у будь-якій іншій країні світу, вона володіє значними запасами прісної води. Найбільші озера: система Великих озер, Велике Ведмеже, Велике Невільниче, Вінніпег, Атабаска.
На північ від 60-ої паралелі розташовані три канадських території — Нунавут, Північно-західні території і Юкон, — усипані численними озерами (найбільші з яких Велике Ведмеже і Велике Невільниче) і перетнуті щонайдовшою річкою в країні — річкою Макензі. До того ж, континентальні землі Канадської Півночі з півночі граничать з великим архіпелагом, Канадським Арктичним архіпелагом, що включає деякі з найбільших островів світу. Протоками між цими островами проходить Північно-західний прохід з Лабрадорського моря до моря Бофорта, повз Баффінову затоку. Крім того, в цьому регіоні, між островами Королеви Єлизавети, знаходиться північний магнітний полюс.
Що стосується рельєфу, основну частину країни займають рівнини прерій і плато Канадського щита з висотами 300—1500 м. На захід від прерій розташовуються континентальні низовини Британської Колумбії і Скелясті гори (частина Кордильєр, найвища точка — гора Лоґан, 6050 м), на сході, від півдня від Квебека до приморських провінцій, підносяться Аппалачі.
Середні температури січня і липня розрізняються для кожної області. Зима може бути дуже суворою в деяких регіонах країни, середньомісячні температури можуть досягати 15˚С нижче за нуль навіть в південній частині країни, а іноді опускатися і до −40˚С з сильними крижаними вітрами. Рівень сніжного покриву може досягати декількох сотень сантиметрів (наприклад, в Квебеку в середньому 337 см). Узбережжя Британської Колумбії, особливо острів Ванкувер, є виключеннями, тут клімат помірний, з м'якими дощовими зимами, а літні температури можуть досягати тут 35˚С.
Докладніше Список Національних парків Канади, Канадський Арктичний архіпелаг
Політика
Конституція Канади — правова основа країни і складається, як із записаного тексту, так і неписаних традицій та угод. У Конституції вміщено і Канадську Хартію Прав і Свобод, яка гарантує громадянам основні права і свободи. У Канаді під конституцією розуміється зведення актів, британських законів, судових рішень тощо. Двома основними документами вважаються Акт про Британську Північну Америку 1867 року, що проголосив Канаду домініоном Великобританії, і акт 1982 року, що встановив, що всі закони, що приймаються в Канаді, не потребують формального підтвердження у парламенті Великої Британії.
У країні діє парламентська система демократії з федеральною системою парламентського уряду. Прем'єр-міністр Канади — глава уряду. За традицією це лідер політичної партії, яка отримує більшість у Палаті Громад парламенту. Прем'єр-міністр формує кабінет міністрів, який формально призначається генерал-губернатором Канади. Кабінет Міністрів має складатися з депутатів Палати Громад; традиційно до нього входять члени партії прем'єр-міністра. Виконавча влада в країні належить прем'єр-міністру і Кабінету; міністри перед вступом на посаду складають присягу вірності Королеві, щоб формально стати королівськими міністрами. Чинний прем'єр-міністр Канади з 6 лютого, 2006 р.— Стівен Гарпер, лідер Консервативної партії Канади.
Федеральний парламент складається з Королеви та двох палат парламенту: виборної Палати Громад і призначеного Сенату. Кожен депутат Палати Громад обирається більшістю у своїй виборчій дільниці. Канада не має фіксованої кількості членів парламенту; кожен з депутатів Палати Громад має представляти приблизно 100 тисяч громадян Канади, тому з ростом населення Канади збільшується й розмір парламенту. Всеканадські вибори формально призначаються генерал-губернатором, але, як правило, генерал-губернатор лише формально візує рішення про проведення парламентських виборів. Вибори повинні відбуватися, або правильно кожні п'ять років, або достроково за рішенням чинного прем'єр-міністра через процедуру дострокового розпуску парламенту. Для розпуску парламенту прем'єр-міністр має подати до парламенту законопроект з умовою довіри до уряду. У разі непроходження законопроекту через парламент прем'єр-міністр має право призначити дострокові вибори. Слід зазначити, що на практиці подібні умови розпуску уряду діють лише за умови "керівничої меншості", або ситуації, за якої уряд формує та партія, яка змогла здобути більш за все місць у парламенті, але не має абсолютної більшості, потрібної для прийняття рішень. Формально канадська система дозволяє існування коаліційних урядів, але наразі ще не було прецеденту існування такого уряду; остання спроба сформувати такий уряд у 2009 році закінчилася припиненням роботи парламенту на місяць та зміною лідера у Ліберальній Партії Канади.
Членів Сенату, чиї місця розподіляються на регіональній основі, вибирає прем'єр-міністр та формально призначає генерал-губернатор; сенаторам дозволено залишатися на посаді до 75-річного віку.
Канада належить до так званих "сильних федерацій", у яких частини федерації мають значні права та обов'язки, частина рішень центрального уряду має виконуватися провінціями, але їх діяльність регламентується низкою угод та законів, а суперечки часто вирішуються органами судової влади. Усі провінції Канади мають однопалатний парламент та загалом дотримуються тих же правил, що й нижня палата федерального парламенту Канади. Виняток складають Північно-західні території та Нунавут, які керуються за принципом простої більшості та не визнають партійну систему. Наслідком такої форми уряду є слабкий зв'язок між партіями на федеральному та провінційному уряду: навіть з легальної точки зору вони є різними організаціями; а також наявність регіональних політичних партій, які не представлені на федеральному рівні, але можуть контролювати політику провінції.
Наразі у Канаді на федеральному рівні представлені чотири політичні партії: Консервативна партія Канади, Ліберальна партія Канади, Нова Демократична партія і Квебекський блок. Чинний уряд країни сформований Консервативною партією Канади. Для набуття офіційного статусу політична партія має бути зареєстрована у виборчих органах, але статус парламентських фракцій набувають лише ті партії, які змогли виграти вибори хоча б на одній з федеральних виборчих ділянок.
Розподіл обов'язків між різними рівнями влади регулюється як законодавством Канади, так і низкою угод між різними рівнями влади. Загалом, федеральний уряд відповідає за зовнішню політику, оборону, боротьба з деякими видами злочинності, пенсійне забезпечення та страхування безробіття; обов'язками провінцій є охорона здоров'я, охорона правопорядку, екологія, соціальний захист та освіта; уряди нижчих рівнів відповідають за вивіз сміття, громадський транспорт та таке інше. На практиці, через велику кількість угод між урядами різних рівнів ситуація може відрізнятися достатньо сильно. Гарним прикладом може бути охорона правопорядку: Канада має федеральне агентство по боротьбі зі злочинністю. Через низку угод з частиною провінцій ця сама агенція виконує усі види правоохоронної діяльності в частині провінцій. В той же час, провінція Онтаріо має свою власну поліцію, а місто Торонто в Онтаріо, за згодою з Онтаріо - свою власну поліцію. Подібні угоди є стандартною практикою у політичному устрою Канади, тому для вирішення конфліктів органи влади різних рівнів часто подають судовий позив один на одного.
Докладніше: - Список прем'єр-міністрів Канади; Сенат Канади
Економіка
Канада — одна з небагатьох країн-експортерів енергоносіїв у світі: великі поклади природного газу знаходяться на східному узбережжі, а нафти — в Альберті. Є і великі поклади нафтових пісків Атабаски — друге після Саудівської Аравії родовище нафти у світі. У Квебеці, Британській Колумбії, Ньюфаундленді і Лабрадорі, Онтаріо і Манітобі гідроелектроенергія найпоширеніша і найдешевша.
Канада — одна з найбільших у світі виробників сільськогосподарської продукції. Канадські прерії, розбудовані значною мірою завдяки раннім хвилям української еміграції, є одними з найбільших постачальників пшениці й інших зернових культур. Канада, найбільший виробник цинку й урану, також має великі родовища інших природних ресурсів, як-от: золото, нікель, алюміній, свинець. Є в країні і високорозвинена переробна промисловість у південному Онтаріо і Квебеку; тут же і знаходяться автобудівні заводи, філіали багатьох американських і японських автомобільних компаній, що є ключовими в економіці цих провінцій.
Економіка Канади глибоко інтегрована в світову економіку та до певної міри надзвичайно залежна від міжнародної торгівлі, особливо зі своїм найбільшим торговельним партнером, Сполученими Штатами Америки. У 1989 р. Канада уклала Канадсько-американську угоду безмитної торгівлі (FTA), а в 1994 р. — Північноамериканський договір про вільну торгівлю (NAFTA), який включав ще й Мексику. Вільна торгівля на північноамериканському континенті значно пожвавила економічне співробітництво між країнами-учасниками договору, дозволила запобігти економічному спаду й досягти найвищого досі рівня зросту промисловості серед країн Великої Вісімки. З середини 1990-х років уряд країни демонструє позитивний баланс федерального бюджету і послідовно сплачує державну заборгованість.
Див. також: Корисні копалини Канади, Історія освоєння мінеральних ресурсів Канади, Гірнича промисловість Канади.
Демографія
Незважаючи на велику площу, приблизно ¾ населення Канади проживає в смузі шириною близько 160 км від кордону з США. Подібна пропорція існує і в міських зонах, сконцентрованих в коридорі Квебек-Віндзор (а саме міські агломерації Торонто-Гамільтон, Монреаль і Оттава-Гатино), на континентальних рівнинах Британської Колумбії (від області Ванкувера до кінця долини ріки Фрейзер) і в коридорі Калгарі-Едмонтон в Альберті. Перепис 2001 зареєстрував 30 007 094 канадця. Згідно з Канадською статистичною службою, населення країни станом на березень 2009 р. становило приблизно 33,5 млн чол., 8 млн з яких франкомовні. В основному приріст населення відбувається за рахунок імміграції. Хоча основну економічну віддачу від імміграції приносять незалежні кваліфіковані іммігранти, половина всіх від'їжджих в країну підпадає під програму возз'єднання сімей.
Канада — дуже різноманітна країна з етнічної точки зору. По перепису 2001 в Канаді живуть 34 етнічні групи, які складаються як мінімум з 100 000 чол. найбільша етнічна група називає себе «канадцями» (32,2 %), оскільки більшість канадців, особливо ті, чиї предки приїхали в часи колонізації, розглядають себе як канадський етнос. Далі слідують ті, хто називає себе англійцями (21,0 %), французами (15,8 %), шотландцями (15,1 %), ірландцями (13,9 %), німцями (10,2 %), італійцями (4,6 %), китайцями (4,3 %), аборигенами (індійцями та ескімосами 4,1 %) та українцями (3,9 %). Внаслідок того, що заселення Канади проходило хвилями, різні етнічні групи дуже нерівномірно представлені у різних частинах Канади, що призводить до того, що політичний та економічний вплив окремих груп може бути сконцентрованим в окремих провінціях та територіях.
Канада — країна іммігрантів. Глобальна репутація Канади як високорозвинутої, мирної, вільної від етнічних конфліктів країни, безумовно сприяє росту імміграції в країну. Нові канадці, як прийнято тут називати новоприбулих іммігрантів, в більшій мірі розселяються в великих містах, що зумовлено ситуацією на ринку праці. Імміграція приносить значний вклад в економіку країни
Немає коментарів:
Дописати коментар