Географія 8 кл.

Гірські системи України.

Українські Карпати. Українські Карпати є частиною гірської системи Східних Карпат. Вони простягаються у західній частині України смугою завдовжки 280 км і завширшки 100 км з північного заходу на південний схід. У тектонічному відношенні гори відповідають Карпатській складчастій споруді. Карпати — це молоді гори, здебільшого середньо і низьковисотні складчасто-брилові споруди. Значну роль у формуванні їх поверхні відіграли річки, глибокі долини яких утворилися вздовж розломів. Абсолютні висоти гірської системи коливаються від 400 м біля підніжжя гір до 1 500—2 000 м уздовж основних хребтів. Вершини, що здіймаються вище 2 000 м над рівнем моря, належать до масиву Чорногора.  


Відсутність високих гір, згладженість вершин і пологість схилів Українських Карпат пояснюється тим, що вони складені переважно осадовими породами, які легко розмиваються.

Українські Карпати утворені кількома паралельними хребтами, що розділені поздовжніми міжгірними улоговинами і розбиті поперечними розломами на окремі масиви. Зовнішні (або Скибові) Карпати -середньовисотні гори, до складу яких входять масиви: Східні Бескиди, Горгани і Покутсько-Буковинські Карпати. Вододільно-Верховинські Карпати — низькі складчасто-брилові хребти з полого хвилястими верховинами та міжгірними улоговинами. Там пролягають головні карпатські перевали (Ужоцький, Воловецький, Яблуницький), через які прокладено транспортні шляхи. Полонинсько-Чорногорські Карпати — найвища смуга гір, до яких належать Полонинський хребет, гірські масиви Свидовець і Чорногора, Гринявські гори. їх середні висоти — 1 500 м, а максимальні — понад 2 000 м: г. Говерла (2 061 м), Бребенескул, Піп-Іван Чорногорський, Петрос, Гутин-Томнатик, Ребра (на Чорногорі). Характерною особливістю цієї частини Карпат є наявність полонин - округлих безлісих вершин, вкритих субальпійськими луками. У найвищих гірських масивах поширені заглиблення, виорані льодовиком.

Мармароський масив охоплює Рахівські і Чивчинські гори. Він має круті, місцями стрімкі схили, гострі скелясті гребені й вершини, глибокі річкові долини. Найвища вершина - г. Піп-Іван Мармароський (1 936 м). Вулканічні Карпати — низький хребет, розчленований долинами річок на окремі масиви. Це - пасмо згаслих вулканів з рештками їх конусів, які чергуються з плоскими поверхнями лавових плато. Хребет утворився по лінії розлому земної кори на межі Карпатської складчастої споруди і Закарпатського прогину.

Кримські гори. Ці складчасто-брилові гори тягнуться смугою завдовжки 180 км і завширшки 60 км на півдні Кримського півострова. Вони мають нижчі висоти і простішу будову, ніж Карпати. У рельєфі чітко виражені три майже паралельні пасма, розділені вузькими поздовжніми зниженнями. Пасма мають асиметричний вигляд: їх північні схили пологі й довгі (відповідають напрямку залягання шарів гірських порід), а південні - круті й короткі (зрізають шари порід). Такі асиметричні гірські пасма дістали назву куести.

Зовнішнє пасмо найнижче, його максимальні висоти становлять лише 340 м. Внутрішнє пасмо має висоти до 740 м. Головне пасмо найвище, його висоти сягають 1 500 м. Пасмо утворене окремими масивами, що мають вирівняні столоподібні плоскі вершини — яйли, вкриті лучною рослинністю. Найвищі масиви: Бабуган-Яйла (з г. Роман-Кош, висота якої — 1 545 м), Нікітська яйла, Чатир-Даг, Ай-Петринська яйла, Ялтинська яйла та Карабі-Яйла. На яйлах поширені карстові форми рельєфу -печери, лійки, колодязі, шахти. Схили пасма розчленовані глибокими ущелинами, каньйонами, долинами, балками, ярами. Через знижені місця хребта — перевали Ангорський та Байдарські Ворота — прокладено автошляхи. На півдні Головне пасмо стрімко обривається до прибережної смуги Чорного моря завширшки від 1 до 12 км — Південного берега Криму. На місці давньовулканічної діяльності виник масив Карадаг. Гора Аюдаг — результат внутрішнього магматизму.

Запамятайте
Гори України (Українські Карпати і Кримські) належать до середньовисотних молодих за віком гір, які утворилися в альпійську епоху горотворення.

Українські Карпати - складчаста гірська система, що складається з трьох основних складок-пасом і одного вулканічного хребта.

Кримські гори - складчасто-брилова система, утворена трьома гірськими пасмами.

 

Водний баланс та водні ресурси України

Співвідношення приходу і витрат води з урахуванням змін її запасів за вибраний інтервал часу для певного об’єкту називається водним балансом.
Взагалі обліку підлягають атмосферні опади, конденсація вологи, горизонтальний перенос і відкладення снігу, поверхневий і підземний притік, випаровування, поверхневий і підземний стік, зміна запасів вологи у грунті та ін. В окремих випадках нема необхідності детального обліку всіх складових частин водного балансу.
Наприклад, якщо водобалансові розрахунки виконуються стосовно достатньо великих об'ємів води, можна не враховувати конденсацію, тому що вона має відносно мале значення.
У межах середнього багаторічного річного водного балансу з усієї території суходолу земної кулі випаровується кількість води, що дорівнює кількості опадів мінус річковий стік.
Під водними ресурсами в широкому розумінні сприймаються всі види води, що знаходяться в Землі, на її поверхні і в атмосфері. У більш вузькому розумінні під водними ресурсами розуміються ті природні води, які можна використовувати в даний час, управляючи їх режимом, а також води, що можуть бути використані в найближчій перспективі й над управлінням якими йде робота. Таке визначення водних ресурсів відповідає їх економічному розумінню й знаходиться в тісному зв'язку з рівнем розвитку людського суспільства.
Виходячи з цього визначення, в поняття "водні ресурси" включаються тільки прісні води суходолу, що безпосередньо використовуються або визначені для використання в процесі матеріального виробництва. На практиці до такої категорії доступних для використання вод зараз відносять річковий стік і придатні для експлуатації підземні води.
Водні ресурси вважаються фізично невичерпними, але в своєму розміщенні та режимі стоку вони витримують прямий та опосередкований вплив інших компонентів природного комплексу та антропогенний тиск, в наслідок чого відрізняються значними коливаннями та нерівномірністю розподілу, а також по своїм якісним характеристикам.
На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України та її окремих регіонів, що характеризується збільшенням антропогенного навантаження на природу, особливо гостро стоїть проблема використання й охорони водних ресурсів країни.
Основним джерелом формування та поповнення водних ресурсів служать атмосферні опади, розподіл яких досить нерівномірний. З цим в значній мірі пов'язані відмінності в природному забезпеченості України водними ресурсами. Важливим чинником, що впливає на формування водних ресурсів, є також випаровування з поверхні, яке зростає з північного заходу на південний схід.
Різниця між кількістю опадів і випаровуванням (величина стоку), а також відношення величини стоку з певної території до кількості опадів на цій території (коефіцієнт стоку) обумовлюють водозабезпеченість території, формуючи власні водні ресурси в об'ємі 50,7 км3/рік.
Водні ресурси річок є одним з найважливіших природних ресурсів. Вони характеризуються об’ємом стоку річок, що щорічно стікає з певної території. На відміну від більшості інших природних ресурсів водні ресурси поновлюються і їх середня багаторічна величина на протязі тривалого часу залишається постійною.
Часова і просторова динаміка водних ресурсів знаходиться у безпосередній залежності багатьох воднобалансових факторів – величини, інтенсивності і розподілу атмосферних опадів по території, випаровування, факторів підстилаючої поверхні, господарської діяльності, тощо. Воднобалансові дослідження дають можливість проводити співставлення об’єктивно існуючих в природі співвідношень і взаємозв’язків між надходженням та витратами вологи на будь-якій території і, в першу чергу, на річкових водозборах, за різні інтервали часу. А взаємна ув’язка окремих компонентів водного балансу дозволяє більш глибоко вивчати умови їх формування, виявляти можливі помилки вимірів та розрахунків і оцінювати вплив господарської діяльності та інших факторів на водні ресурси.