Географія 7 кл.

Природні зони Африки    Додаткова література

(Підготовка до уроку-проекту)

1.    Пустелі і напівпустелі

     Там, де сухий період триває іноді цілий рік, а короткочасні дощі випадають нерегулярно, лежить природна зона тропічних пустель на напівпустель.

.ГП -  Найбільші площі в Африці вона займає у Північній півкулі. Тут від Атлантичного океану до Червоно моря на 5000 км широкою смугою з заходу на схід простяглася  пустеля Сахара. У південній частині Африки пустелі займають значно менші площі. Тут вузькою смугою вздовж берега Атлантичного океану тягнеться сувора пустеля Наміб. У глибині  материка знаходиться напівпустеля Калахарі.

  Сахара – найбільша за площею пустеля світу розташована в межах тропічного кліматичного поясу.  У її внутрішніх частинах дощу не буває роками, а то й десятиліттями. А вода з опадів, часто не доходить до поверхні землі, випаровуючись у повітрі від високої температури. Велика спека вдень змінюється пронизливим холодом уночі, а піщані і пилові бурі змітають на своєму шляху все живе. Поверхня скель вдень нагрівається до + 70 °С, а вночі стрімко падає на 20-30°С. Таких різких перепадів не витримує навіть каміння. Опівдні, в саму спеку, іноді можна почути голосний і різкий тріск. Це тріскається і розлітається в друзки каміння, що перегрілося. Таке каміння дістало в Сахарі назву «стріляючого». Жителі пустелі кажуть: «Сонце в нашій країні змушує кричати навіть каміння».
Грунти – майже не розвинуті .     Внаслідок різного ступеня руйнування поверхні у Сахарі є три типи пустель: кам'янисті, піщані і глинясті. Кам'янисті пустелі (гамади) поширені на нагір'ях, плато та підвищених рівнинах, складених твердими гірськими породами. Піщані пустелі (ерги) займають здебільшого низовинні рівнини та улоговини. Вони вражають безкраїм «морем» барханів та дюн, які перевіює вітер. Глинисті пустелі трапляються рідше.
     Мала кількість опадів призвела до того, що в пустелі немає постійних водотоків (крім Нілу), а зберігаються сухі річища — ваді. Вони заповнюються водою тільки під час дощу, але не надовго. Сонце швидко випаровує воду й через кілька годин вже немає річки.
     Оскільки в пустелі небагата рослинність, в ґрунті мало органічних решток. Тут сформувалися пустельні тропічні ґрунти. Вони бідні на поживні речовини та утворюють дуже тонкий шар. Лише у глинистих пустелях у ґрунті затримується більше води та є мінеральні солі, необхідні рослинам.
     Все життя в Сахарі зосереджене в оазисах. Вони формуються у місцях, де підземні води підходять близько до земної поверхні. Тут є колодязі чи джерела, тимчасові озера, що утворюються в улоговинах. В оазисах ростуть акації, водяться качки, горлиці, голуби, рябчики, пустельний жайворонок, бігунки, соколи. Гостинною господинею пустельних оазисів є фінікова пальма, яка дає людям затишний затінок та смачні плоди. З надрізу стовбура витікає прохолодний сік. З листя дерева плетуть корзини та взуття.
     Але такі краєвиди трапляються вкрай рідко. На величезних просторах Сахари майже немає ніякої рослинності. До суворого клімату пустелі пристосувалися ефемери – рослини з коротким періодом активного існування. Прошумить дощ і зразу ж з'являються на них листки та квіти. Вони дозрівають, відцвітають і в'януть так швидко, що до наступного дощу їх насіння вже дозріло і тільки чекає на воду, щоб швиденько прорости.
     Завдяки довгій кореневій системі витягує воду з підземних вод верблюжа колючка. Її листочки для зменшення випарування води змінені у короткі голочки.
     З тварин виживають ті, що здатні швидко перебігати від одного оазису до іншого (антилопи), накопичувати воду у своєму тілі (верблюди) або деякі хижаки, які майже не п’ють воду, одержуючи її з кров’ю своїх жертв (лисиця-фенек). Краще всього пристосовані до життя в пустелі плазуни: змії, ящірки, черепахи. Вони мають суху лускату шкіру, яка випаровує мало води. Від сонця ці тварини ховаються у піску чи щілинах, а живляться комахами.
     У південній частині Африки тягнеться берегова пустеля Наміб. Клімат тут вкрай суворий. Сама назва про це говорить – “те, що обходять стороною”. Дощі бувають досить рідко, тому більша частина пустелі позбавлена рослинності. Лише скелі, каміння, пісок та сіль. Не закріплені корінням рослин високі піщані дюни переміщуються в напрямі пануючого вітру. Тільки вздовж річок ростуть акації й тамариск. Найдивовижніша рослина пустелі Наміб — вельвічія. Це дерево має короткий (10-15 см) і товстий (до 1 м у діаметрі) стовбур, від якого відходять два шкірястих листки завдовжки до 3 м. Вологою вельвічію забезпечують листки, які вбирають її з туману. Живе рослина до 2000 років й ніколи не скидає листки, а вони весь час ростуть.
     Найсуворішою є природа самого океанічного узбережжя пустелі. Не даремно цю місцевість назвали Берегом Скелетів. Від спраги тут не раз гинули шукачі алмазів та потерпілі від аварій кораблі.
     Напівпустеля Калахарі вкрита величезними піщаними дюнами, що одна за одною, ніби гігантські хвилі набігають на її поверхню. Дюни забарвлені у рожевий, червоний та темно-червоний, майже коричневий колір, тому що в ґрунті міститься багато заліза. Опадів буває більше, ніж у пустелі Наміб, тому у Калахарі є рослинний покрив. Місцями пустеля нагадує степ. На верхівках дюн ростуть пучки жорсткої трави, під час дощів вона зеленіє, а в посуху блякне. На схилах дюн можуть рости й низькі чагарники з колючками. В Калахарі трапляються молочаї, алое та інші рослини, що накопичують  вологу  у  стеблах,   листках,   стовбурах.   Калахарі – батьківщина кавунів. Дикі кавуни досі тут заміняють людині та тваринам воду.
     Тваринний світ пустель і напівпустель на півдні Африки представлений ящірками, зміями, черепахами. Багато комах: різноманітні жуки, саранові, скорпіони тощо. По окраїнах трапляються леви, гепарди, шакали. Рятуючись від браконьєрів, у пустелю Наміб іноді заходять навіть слони.
     Населення пустельної зони Африки займається кочовим тваринництвом, в оазисах — землеробством. З'являються промислові поселення для видобування корисних копалин. Прокладена транссахарська автомобільна дорога, збереглися караванні шляхи між оазисами.
     Господарська діяльність людини сприяє розширенню пустель за рахунок напівпустель і саван.       

Савани займають близько 40 % площі материка. Такого немає ні на одному континенті. За зовнішнім виглядом савана різко відрізняється від екваторіальних лісів. Її можна назвати тропічної лесостепью. Для савани характерні зміна сухого і вологого сезонів року, переважання трав’янистої покриву з окремими деревами або групами дерев і чагарників жаркого поясу. Для зростання лісів тут не вистачає вологи.

Процес грунтоутворення в саванах відбувається в умовах сезонного випадання опадів. У період дощів посилюються розпад органічних речовин і промивання грунту. У сухий період через нестачу вологи життєдіяльність мікроорганізмів сповільнюється, і рослинний опад багатого трав’янистої покриву розкладається не повністю. Завдяки цьому в грунті накопичується перегній. Тут переважають червоно — бурі грунти.

Грунти і рослинність саван залежать від тривалості сезону дощів. Ближче до екваторіальним лісах, де сезон дощів триває 7-9 місяців, утворюються червоні фералітні грунту. Трави досягають 3 м висоти. Серед суцільного моря трав місцями розкидані гаї з рідко зростаючими деревами, величезні баобаби з розлогими гілками, олійні пальми, пальма

ДУМ. Там, де тривалість сезону дощів менше 6 місяців, поширені типові савани з червоно -бурими грунтами, з не дуже високими травами. На безмежному просторі трав’яниста виділяються різні акації з плоскою кроною. На кордоні з напівпустелями, де убогі дощі випадають лише 2-3 місяці, утворюються савани з сухими колючими чагарниками і рідко стоять жорсткими травами. Зустрічаються також молочаї — деревоподібні рослини з м’ясистим стеблами і гілками, позбавленими листя і покритих колючками, в яких вони накопичують запас вологи. У дощове літо савана покривається розкішної травою, а дерева прокидаються до життя. З’являються стада копитних та інших тварин. Ніде в світі немає такої великої кількості великих тварин, як в африканській савані: різноманітні антилопи, смугасті зебри, жирафи, слони (масою до 4,5 т), буйволи, носороги. По берегах річок і озер зустрічаються бегемоти (масою до 3 т). Таке скупчення великих тварин можливо завдяки достатку різноманітної їжі. Травоїдним тваринам супроводжують численні хижаки — леви, гепарди, леопарди, шакали, гієни. У річках мешкають крокодили, найбільші з них — нільські, довжиною 5-6 м.

Савани Африки

У саванах Африки дуже різноманітний і барвистий світ пернатих. Тут і найменша красива нек- Тарниця, і найбільша птах на Землі — африканський страус. Птах марабу зустрічається тільки в Африці. З хижих виділяються своїм виглядом і звичками птах -секретар з довгими, як у журавля, ногами.

Надзвичайно багато термітів, їх міцні високі споруди — термітники — характерна деталь зони.

У сухий період року великі тварини і птахи відкочовує у вологі місця, безхребетні, амфібії впадають в сплячку або ховаються в притулках.

Природні умови саван сприятливі для вирощування культурних рослин спекотних країн: маніоки (вічнозеленого чагарнику, коріння якого багаті крохмалем), батату (солодкої картоплі), кукурудзи, арахісу, бавовнику, рису.

Джерело            Савани

2.    Зона вічнозелених твердолистих лісів і чагарників.

 ГП    Зона розташована на крайній півночі та півдні Африки.

Клімат  - субтропічний з прохолодною  і вологою зимою (період циклонів) та  сухим і жарким повітрям тропіків літом. Тут типовий середземноморський клімат.
     Опадів у цих краях випадає достатньо (близько 500 мм) для розвитку рослин і водночас не дуже багато, щоб не вимити поживні речовини з ґрунту.

Грунт -  коричневі ґрунти, які сформувалися у цій зоні досить родючі, оскільки містять багато гумусу.

   Рослини мають невелике, жорстке, з жовтою шкіркою листя, завдяки чому можуть легко витримувати спеку. Зрештою, тому й називаються ці ліси “твердолистими”. Хвойним деревам — ліванському кедру, сосні, кипарису — сухе повітря влітку теж не завдає шкоди.
     У Південній Африці субтропічні ліси й чагарники займають невелику територію. Тут ростуть лавролиста олива, південний бук, чорне дерево, молочаї, верес, нарциси, тюльпани, гладіолуси.
     Великі території зони вічнозелених твердолистих лісів і чагарників освоєні людиною. Тут вирощують цитрусові, виноград, оливи тощо.   

3.Вологі екваторіальні ліси – вічнозелені ліси, переважно в екваторіальному, рідше в субекваторіальному поясах на півночі Південної Америки, у Центральній Америці, у Західній Екваторіальній Африці, в Індо-Малайському регіоні. В басейні Амазонки вони одержали назву гелія, сельва. Поширені в областях з річними сумами опадів більше 1500 мм, відносно рівномірно розподілених по сезонах. Характерно велика розмаїтність видів дерев: на 1 га зустрічається від 40 до 170 видів. У більшості дерев стовбури прямі, колоновидні, гілкуються тільки у верхній частині. Самі рослі дерева досягають висоти 50-60 м, дерева середнього ярусу - 20-30 м, нижнього - близько 10 м. У багатьох дерев є досковидний корінь, що піднімається іноді на висоту 8 м. У болотистих лісах у дерев з'являються ходульні коріння. Зміна листя в різних видів дерев відбувається по-різному: одні скидають листя поступово протягом року, інші тільки в певні періоди. Молоде листя, що розпускається, спочатку висить, як зів'ялі, різко відрізняючись забарвленням, для якого характерний широкий спектр квітів - від білого й блідо-зеленого до малинового й бордового. Так само неоднаково відбувається цвітіння й плодоносіння: безупинно протягом року або періодично - один або кілька разів у році. Часто на одному дереві можна побачити гілля із плодами, квітками й молодими листами. Для багатьох дерев характерне кауліфлорія - утворення квіток і суцвіть на стовбурах і безлистяних ділянках гілок. Густі крони дерев майже не пропускають сонячне світло, тому під ними дуже мало трав і чагарників. 

В екваторіальних лісах безліч ліан, переважно із деревоподібними стеблами, рідше трав'янистиим. Їхні стовбури досягають у діаметрі 20 см, а листя підняті на висоту крон дерев. Одні ліани, наприклад пальми-ротанги, опираються на стовбури дерев короткими пагонами або особливими виростами; інші, наприклад ваніль, закріплюються придатковими коріннями; однак більшість тропічних ліан кучеряві. Нерідкі випадки, коли стовбур ліани настільки міцний, а крона так тісно сплетена з декількома деревами, що обплетене нею дерево після загибелі не падає. 

Дуже різноманітні й численні епіфіти – рослини, що ростуть на стовбурах, гілках, і епіфіли – на листях дерев. Вони не висмоктують у рослини-хазяїна живильні соки, а використовують його тільки як опору для росту. Епіфіти із сімейства бромілієвих накопичують воду в розетках листів. Орхідеї запасають живильні речовини в потовщених ділянках пагонів, коріннях або листях. Гніздові епіфіти, наприклад папороті «пташине гніздо» й «оленячі роги», накопичують ґрунт між коріннями, епіфіти-бра – під прилягаючими до стовбурів дерев листами. В Америці епіфітами є навіть деякі види кактусів.

Вологі екваторіальні ліси по-хижацькому винищувалися й продовжують винищуватися. До теперішнього часу їхня площа вже скоротилася вдвічі й продовжує зменшуватися зі швидкістю 1,25 % у рік. У них живе більше 2/3 всіх видів рослин і тварин Землі, багато хто з яких гинуть, навіть ще не будучи відкритими й дослідженими людиною. На місці знищеного пралісу починають рости низькорослі й дуже бідні видами лісу з швидкорослих дерев. При регулярних пожежах і вирубках вторинні ліси заміняються саванами або чистими заростями злаків. 

4. Перемінно-вологі ліси і чагарники

Субтропіки. На північному заході й південному заході материка, в областях із середземноморським кліматом, лежить зона субтропічних твердолистяних вічнозелених лісів і чагарників.
  Жарке сухе літо й порівняно тепла (+10 °С) волога зима  сприяють розвиткові вічнозеленої рослинності. До сухого літнього періоду рослини середземноморських субтропіків добре пристосовані: листя в них зазвичай дрібне й тверде, у багатьох рослин є шипи й колючки. Кліматичні умови і рослинність сприяють утворенню коричневих ґрунтів сухих твердолистяних лісів і чагарників. На рівнинах Північної Африки ця зона на сході переходить у зону субтропічних пустель і напівпустель.
  У вологих субтропіках, на південному сході Африки — зона субтропічних перемінно-вологих лісів, які складаються з хвойних і листяних порід.

5 . Стихійні явища природи в Африці.      Стихійні явища – події у природі, які проявляються як могутня, руйнівна сила.  До них належать зокрема посухи, землетруси, виверження вулканів, повені, урагани тощо. Вони можуть викликати численні людські жертви, руйнування будівель, доріг, завдавати шкоди сільськогосподарським угіддям, лісам.

        В Африці до стихійних явищ природи належать насамперед постійні посухи. Це тривала й значна нестача опадів, зазвичай при високій температурі на низькій вологості повітря. Особливо часто посухи трапляються у зоні саван Північної і Східної Африки. Посухи супроводжуються суховієм – вітром, який переносить на тисячі кілометрів жарке й сухе повітря. З собою він несе безліч дрібних порошинок піску та пилу. Посухи та суховії призводять до втрат врожаю сільськогосподарських культур, загибелі пасовищ і як наслідок — голоду людей у багатьох країнах Африки. Піщані бурі в пустелях засипають піском колодязі, караванні шляхи.
     Великої шкоди завдають нашестя сарани. Як правило, ці комахи ведуть одиночний та осілий спосіб життя. Але іноді з незрозумілих поки причин їх личинки розвиваються у стадну форму. Тоді сарана збирається у величезні зграї й перелітає на тисячі кілометрів, по дорозі знищуючи врожай на великих територіях. “Килимом диявола” охрестили африканці перельоти пустельної сарани, які приносять голодування мільйонам людей.    

6 . Екологічні проблеми Африки. 

 •    Як ви розумієте поняття «екологічні проблеми»?

     Екологічні проблеми — це складні ситуації, які виникають у зв'язку з втручанням людини в природні процеси і призводять до порушення рівноваги природних комплексів. Це тягне за собою їх зміну, або повне знищення.

•    Пригадайте, які екологічні проблеми притаманні для кожної з природних зон Африки.
•    Чому деякі з них мають глобальні наслідки?

     Однією з великих екологічних проблем Африки є поступове збільшення території пустель. Наприклад, пустеля Сахара щороку просувається на південь смугою завширшки 5-7 км. Причиною цього є діяльність людини, що вирубує ліси, знищує трав'яний покрив під час надмірного випасання пасовищ. Опустелення відбувається досить швидко. Заходи (створення спеціальних загород, насадження дерев в пустелях тощо), що нині вживає людина, не є поки що ефективними.
     Щоб зупинити наступ Сахари на савану, уряди прилеглих держав домовились про створення так званого зеленого поясу. Висаджуються фінікова пальма, акація, вічнозелений австралійський евкаліпт. Пояс має ширину 20-30 км.
     Великою екологічною проблемою є знищення вологих та перемінно-вологих лісів екваторіального поясу Африки. Окремі африканські країни в гонитві за миттєвими прибутками вирубують цінні породи дерев. В африканській гілеї також поширилася хибна практика очищення ґрунтів під ріллю для землеробства за допомогою вогню. Підпалений ліс вигорає, а попелом удобрюють землю. Через кілька років ґрунти на цій ділянці виснажуються й слід очищувати від лісу все нові й нові площі. В результаті цього від первинних площ африканського лісу залишилася лише половина. А тим часом вологі екваторіальні ліси є за образним виразом «легенями нашої планети».
     Інша серйозна проблема — зменшення кількості диких тварин саван. У результаті активного освоєння людиною природних територій, розорювання, розведення домашньої худоби витісняються дикі тварини. До того ж величезною проблемою Африки є браконьєрство, що призвело до різкого зменшення кількості диких тварин, особливо слонів, носорогів, жираф тощо.
     Африка є скарбницею корисних копалин. Це підписало вирок природним комплексам її багатьом територій. У місцях розробок корисних копалин вони докорінно змінені людиною. Зокрема, в 50-х рр. ХХ ст. у Сахарі були відкриті значні поклади нафти, а згодом побудовані нафтопереробні заводи. Це докорінно змінило природу у місцях нафтопромислів.

•    Які, на вашу думку, можуть бути шляхи розв'язання екологічних проблем в різних природних зонах Африки?   
   
7. Природні заповідні території материка. (робота з картою природних зон Африки та презентацією  «Природні зони Африки.»)
     Природні заповідні території — це ділянки суходолу чи моря, на яких зберігається у природному стані весь природний комплекс або його окремі компоненти. На цих територіях заборонена господарська діяльність або повністю, або її окремі елементи.

•    Знайдіть на фізичній карті Африки в атласі найбільші заповідники та національні парки Африки.

     У наш час ніхто не заперечує необхідності збереження певних природних комплексів, рослин і тварин в них. В окремих африканських країнах вже зрозуміли, до чого може призвести інтенсивне вирубування лісів. Наприклад, у Демократичній Республіці Конго, держава контролює заготівлю та експорт деревини і насаджування дерева. А в Малі діє закон, за яким за випалювання лісів загрожує штраф та тюремне ув'язнення терміном до двох років. Уряди багатьох країн заборонили на своїй території полювання на диких тварин. Нині туристи з Європи та інших континентів можуть споглядати диких звірів у природних умовах з спеціальних автобусів. У заповідниках і національних парках їх возять за спеціально розробленими маршрутами у супроводі працівників національного парку.
     На щастя, заповідники та національні парки Африки займають досить велику територію. Особливо їх багато у Південній і Східній Африці в зоні саван та рідколісся.
     Світове значення мають національні парки Серенгеті, Нгоро-Нгоро та Цаво в Східній Африці, Центральнокалахарський заповідник і національний парк Крюгера в Південній Африці та ін.
     Плато Тасіль — один з найдавніших центрів проживання людини в Сахарі. Тут збереглися залишки скельного живопису: сцени полювання, танців, випасу худоби.  Ці малюнки дали змогу зробити висновки, що виникнення пустелі Сахари — наслідок діяльності людини, яка випасала і випалювала навколишню територію.
     Завдяки створенню заповідних територій вдається зберігати, а в деяких випадках навіть збільшувати кількість тварин.       

Південна Америка

Ґрунти. Рослинність і тваринний світ. 

Природні  зони

       У Південній Америці добре виражена не тільки широтна зональність, а й висотна поясність. Серед її рослин і тварин, як і в Африці та Австралії, багато ендеміків.

 

ВОЛОГІ ЕКВАТОРІАЛЬНІ ЛІСИ. Це зелений океан лісу, що лежить обабіч екватора в межах Амазонської низовини. Бразильці називають його сельвас (з португальської – ліс). Якщо ви опинитеся там, то завжди потрапите в сезон дощів, що ллють цілорічно, тому й ліс називають дощовим. Сельва вологіша, ніж ліси Африки. Екваторіальний спекотний і вологий клімат визначив неймовірне розмаїття життя в цій природній оранжереї.

У густих багатоярусних лісах, що ростуть на червоно-жовтих фералітних ґрунтах, тільки дерев налічують до 4 тис. видів, тоді як в усій Європі їх близько 200. Серед них багато корисних і дивовижних. Могутня сейба сягає заввишки 80 м. Вічнозелена гевея – каучуконос: з її стовбура через насічки виділяється латекс – молочний сік, з якого отримують натуральний каучук (гуму). Какао називають шоколадним деревом, з його плодів, розташованих прямо на стовбурі або гілках, виготовляють какао і шоколад. Кавове дерево швидше нагадує кущ і має невеликі, розміром з вишню, плоди червоного або жовтого кольору. Кожний плід містить дві насінини-зерна, з яких готують ароматний тонізуючий напій – каву. У молочного дерева сік за кольором і смаком нагадує молоко. З кори хінного дерева виготовляють хінін для лікування малярії.. У підліску росте  парагвайський чай – вічнозелений кущ, з листя якого готують напій мате, що має тонізуючі властивості. З горіхів дерева кола отримують речовини, що входять до складу відомих напоїв кока-кола і пепсі-кола. Відомий усім ананас є трав’янистою рослиною. У Південній Америці росте бальса (у перекладі з іспанської – пліт). Це дерево відоме своєю дуже міцною і одночасно легкою деревиною, яка не вбирає воду. Саме бальсу, яка у 2 рази легша за корок, використав мандрівник Тур Хейєрдал для свого плоту «Кон-Тікі», на якому  перетнув Тихий океан.

Всі дерева екваторіального лісу густо обліплені яскравими орхідеями й перевиті незліченою кількістю ліан. Вони перетворюють ліс на важкопрохідні густі нетрі, до того ж він заболочений. У заводях Амазонки росте вікторія-регія, яка має найбільше серед рослин Землі листя. Її листок, що лежить на воді, сягає двох метрів у діаметрі і може утримати на плаву вантаж до 50 кг.

Тварини вологого лісу пристосовані до життя на деревах. Найкраще почуваються мавпи, які мають чіпкі хвости. Серед них ендемічні мавпи-ревуни та ігрункові завбільшки лише 30 см. Лінивець, чіпляючись кігтями за гілки, теж живе на деревах і рідко спускається на землю. Чудово лазять та стрибають з гілки на гілку і великі хижі кішки – ягуар та пума. На землі мешкають мурашкоїд, який за допомогою довгого липкого язика поїдає мурашок і термітів, травоїдний тапір, великий гризун водосвинка (капібара).

Крони дерев населені різноманітними птахами, серед яких великий папуга ара, хижа гарпія, що полює на мавп і лінивців, товстодзьобий тукан, крихітна колібрі. Навіть ящірки і жаби в сельві живуть на деревах. Серед змій є отруйні та неотруйні (удави). У водах річок живуть річкові дельфіни, крокодили-каймани, тисячі видів риб, серед яких сумнозвісна хижа піранья з гострими як лезо зубами. Ліс просто кишить комахами: багато яскравих метеликів, жуків, мурашок. Підтверджуючи це, бразильське прислів’я каже: «Під кожною квіткою – комаха, під кожним листком – мураха».

У лісах Південної Америки живе багато світових рекордсменів: найдовша  змія – анаконда, що сягає 11-метрової довжини; найбільша прісноводна риба – арапайма, завдовжки 3 м і масою до 200 кг; найбільший павук – птахоїд завбільшки 12 см.

 У субекваторіальному кліматичному поясі, де з’являється сухий сезон, у лісах крім вічнозелених дерев ростуть і листопадні.

Цікава географія

Найменша пташка у світі – колібрі завдовжки 57 мм і масою 2 г. Вона живиться квітковим нектаром і має надзвичайно красиве оперення, яке міниться різними кольорами із золотим відблиском. Колібрі має інший, ніж у решти птахів, механізм польоту. Її крила описують вісімку, що дозволяє їй, наче вертольоту, не сідати, а зависати у повітрі над квіткою.

САВАНИ І РІДКОЛІССЯ. Ця природна зона лежить у межах субекваторіальних поясів обох півкуль і охоплює Орінокську і Ла-Платську низовини та більшу частину Бразильського плоскогір’я. Тут на червоних ґрунтах переважає трав’яниста рослинність – ковила, пирій, дике просо. У саванах Північної півкулі серед трав ростуть пальми і акації. У Південній півкулі на бідних кам’янистих ґрунтах поширені кактуси, молочаї, агави і пляшкові дерева з бочкоподібними стовбурами. У сухий сезон, коли вигорають усі трави, лише вони зберігають свій звичний вигляд. У більш посушливих районах трав немає, а ростуть лише колючі чагарники і рідколісся із кебрачо – «дерева-зламай сокиру», що отримало таку назву за свою надзвичайно міцну деревину.

У саванах Південної Америки немає таких великих травоїдних тварин, як в Африці. Там водяться невеликі олені, хижаки ягуар і пума, свині пекарі, гризун віскаша, броненосець, який має панцир з рогових щитків. З птахів є страус нанду. Багато змій і ящірок.

СУБТРОПІЧНІ СТЕПИ. Ця зона лежить в основному в субтропічному поясі. Рівнинні простори субтропічних степів у Південній Америці називають пампою. Пампа у перекладі з мов індіанців означає простір без дерев. Там панують низькорослі злаки – пампаська трава, ковила, бородач, тонконіг. Унаслідок перегнивання трав утворюються родючі сіро-коричневі ґрунти. Природна рослинність степів майже не збереглася внаслідок значної розораності території. На відкритих степових просторах мешкають тварини, що швидко бігають – пампасний олень, пампасна кішка, з птахів – страус нанду. Багато гризунів – нутрія, віскаша, а також броненосців. 

ТРОПІЧНІ ПУСТЕЛІ. Ця зона утворилася в тропічному кліматичному поясі. На відміну від Африки і Австралії, у Південній Америці немає пустель посеред материка. Пустеля там виникла вздовж тихоокеанського узбережжя між 5 і 28⁰ пд. ш. Це берегова пустеля Атакама, яка належить до найбезводніших у світі. Внаслідок охолоджуючого впливу океану там порівняно низькі температури повітря і майже відсутні дощі. Рослини там навчилися живитися вологою туманів.  Рослинний покрив бідний і сильно розріджений. Де-не-де на кам’янистих ґрунтах ростуть кактуси і подушкоподібні чагарники.

Цікава географія

Гостя з минулого

У субтропічних вологих лісах, що займають південну частину Бразильського плоскогір’я, росте хвойне дерево араукарія. Цей вид існував мільйони років тому і зберігся до наших днів. Цікаво, що араукарію можна побачити і в Україні – в Криму, де її вирощують як декоративне дерево в Алупкінському парку. 

МІШАНІ ЛІСИ.  Зона мішаних лісів сформувалася у помірному поясі на півдні материка в умовах вологого помірного морського клімату. На бурих лісових ґрунтах у густих лісах ростуть південний бук, магнолії, у підліску – бамбук і папороті.

ОБЛАСТЬ ВИСОТНОЇ ПОЯСНОСНІ. У високих горах, як ви вже знаєте, з висотою змінюється клімат. Тому від підніжжя до вершин будуть змінюватися і ґрунти, рослинність та тваринний світ – тобто спостерігається висотна поясність. Кількість і склад висотних поясів в Андах, як і в будь-яких інших горах, залежить від їх широтного розташування і висоти хребтів. Так, біля підніжжя Анд, що розташовані поблизу екватора, лежать вологі екваторіальні ліси, а біля підніжжя на широті тропіка – напівпустелі. Анди простяглися через усі кліматичні пояси Південної Америки, проте найповніше висотна поясність виявляється в Екваторіальних Андах.

У першому поясі, що тягнеться до висоти 1000–1500 м, панують вологі екваторіальні ліси, а на плантаціях культивують какао. У другому поясі до висоти 2000–2800 м, ростуть хінне дерево, папороті і бамбуки. На плантаціях вирощують кавове дерево. У третьому поясі до висоти 3000–3500 м, де постійні тумани, дощі і холодні вітри, що дмуть з гірських вершин, ліси утворені низькорослими деревами і чагарниками, багато папоротей, плаунів і мохів. Для четвертого поясу, що тягнеться до висоти 4 500 м, характерний високогірний клімат з сильними вітрами. Там лежать високогірні луки, де трави і чагарники мають стланкі і подушкоподібні форми. Вище лежить п’ятий пояс снігів і льодовиків.

Серед тварин, які живуть в Андах, зустрічається гризун шиншила, що має цінне хутро. Де-не-де збереглися дикі лами – гуанако і вікунья. На неприступних скелях гніздиться кондор – найбільший і найважчий з літаючих птахів на Землі. Розмах його крил сягає 3 м.

ЗМІНА ПРИРОДНИХ КОМПЛЕКСІВ ЛЮДИНОЮ. Особливо відчутні зміни природних комплексів Південної Америки почалися з часів приходу на материк європейців. Нині однією з найбільших екологічних проблем на материку є катастрофічне зменшення площі вологих екваторіальних лісів,  збіднення їх видового складу; знищення рослинності саван і пампи внаслідок розорювання і надмірного випасу худоби; забруднення води і повітря численними промисловими підприємствами.

Площа природоохоронних територій у Південній Америці невелика. Уряди багатьох південноамериканських країн здійснюють природоохоронні заходи для припинення винищення екваторіальних лісів, які продукують кисень для всієї планети, адже їх долею занепокоєне усе людство.

Під впливом людини природа Північної Америки зазнала великих змін. Аби зберегти природні комплекси в їх первісному вигляді, створено багато заповідників та національних парків. Перлиною північноамериканської природи є Єллоустонський національний парк. Створений в 1874 р., він відомий своїми гейзерами. Тут є гейзери-гіганти, що викидають воду на висоту до 90 м, але вивергаються з проміжками в десятки років, є невеликі фонтанчики заввишки 2–3 м, які б’ють через кожні 3–4 хв, є гейзери-одинаки і групи гейзерів.

Чудовим витвором природи є Великий Каньйон річки Колорадо.

Каньйон простягається на 350 км і має ширину від 6 до 28 км і глибину до 2 км. На річці Колорадо створені національні парки Великий Каньйон і Каньйонлендс. Щороку ці заповідні місця відвідують мільйони туристів.

Ще один національний парк у Північній Америці — Долина Смерті. Розміщена на висоті 86 м нижче рівня моря. В 1913 р. тут зафіксували температуру повітря +56,6 °С.

Вплив людини на природні комплекси призводить до розширення територій пустель, знищення деяких цінних порід дерев та деяких видів тварин, а також порушується цілісність природних комплексів.

Грунти та рослинний світ Південної Америки

Південній Америці властиво велика розмаїтість зональних типів грунтово-рослинного покриву і виняткове багатство флори, що включає десятки тисяч видів рослин. Це обумовлено положенням Південної Америки між субекваторіальним поясом північної півкулі  і помірним поясом південної півкулі, а також особливостями розвитку материка, що проходило спочатку в тісному зв'язку з іншими материками південної півкулі, а надалі — майже в повній ізоляції від великих масивів суші, якщо не вважати зв'язку з Північною Америкою через Панамський перешийок. Велика частина Південної Америки, до 40° пд. ш., разом з Центральною Америкою і Мексикою утворює Неотропічне флористичне царство. Південна частина материка входить у межі Антарктичного царства. У межах суші, що з'єднувала Південноамериканську платформу з Африканською, мабуть, знаходився загальний для обох материків центр формування флори саван і тропічних лісів, чим пояснюється присутність у їхньому складі деяких загальних видів і родин рослин. Однак поділ Африки і Південної Америки наприкінці мезозою призвів до формування самостійних флор на кожнім з цих материків і відокремленню Палеотропічного і Неотропічного царств. Для Неотропіків характерні велике багатство і високий ступінь ендемізму флори. Найважливішими ендемічними сімействами Неотропіківв є бромелієві, настурциєві, канові, кактусові. Найдавніший центр формування сімейства кактусових знаходився, мабуть, на Бразільському нагір'ї, відкіля вони поширилися по всьому материку, а після виникнення Панамського перешийка в пліоцені проникнули і на північ, утворивши вторинний центр на Мексиканському нагір'ї. Флора східної частини Південної Америки набагато древніша флори Анд. Формування останньої відбувалося поступово, у міру виникнення самої гірської системи. У межах Антарктичного царства на південь від 40° пд. ш. існує ендемічна, небагата видами, але дуже своєрідна флора. Вона сформувалася на древньому Антарктичному мегаматерику до початку материкового заледеніння Антарктиди. В зв'язку з похолоданням клімату ця флора мігрувала на північ і збереглася дотепер на тих невеликих ділянках суші, що лежать у межах помірного поясу південної півкулі. Найбільшого розвитку вона досягла в південній частині материка. Для антарктичної флори Південної Америки характерні також деякі представники біполярної флори, що   зустрічаються  на   арктичних  і  субарктичних  островах північної півкулі. Флора Південноамериканського материка дала людству багато цінних рослин, що ввійшли в культуру не тільки в західній півкулі. Це насамперед картопля, древні центри оброблення якого знаходяться в Перуанських і Болівійських Андах, а також у Чилі, південніше 40° пд. ш., у тому числі і на острові Чілое. Анди — батьківщина томатів, квасолі, гарбуза. Дотепер не з'ясована точно прабатьківщина і невідомий  предок культурної кукурудзи, але, безсумнівно, вона походить з Неотропічного царства. Південна Америка також є батьківщиною самого коштовного каучуконоса — гевеї, шоколадного, хінного дерев, маніоку і багатьох інших рослин, вирощуваних у тропічних областях Землі. Найбагатша рослинність Південної Америки являє собою невичерпне джерело величезних природних багатств — харчових, кормових, технічних, лікарських рослин. Для рослинного  покриву Південної Америки особливо характерні вологі тропічні ліси, що не мають собі рівних на Землі ні по багатству видами, ні по просторості займаної ними території. Вологі тропічні (екваторіальні) лісу Південної Америки на ферраллітних ґрунтах, названі А. Гумбольдтом гілеями, а в Бразилії називають сельвасами, займають значну частину Амазонської низовини, до якої прилягають райони Орінокської низовини і схили Бразильського і Гвіанського нагір'їв. Характерні вони також для прибережної смуги Тихого океану в межах Колумбії й Еквадору. Таким чином, вологими тропічними лісами покриті області з екваторіальним кліматом, але, крім того, вони ростуть по схилах Бразильського і Гвіанського нагір'їв, повернених убік Атлантичного океану, у більш високих широтах, де йдуть рясні пасатні дощі протягом більшої частини року, а під час короткого сухого періоду недолік дощів відшкодовується високою вологістю повітря. Гілея Південної Америки — найбагатший по видовому складі і по густоті рослинного покриву тип рослинності Землі. Вони характеризуються великою висотою і складністю лісового пологу. На незатоплюваних ріками ділянках у лісі нараховується до п'яти ярусів різних рослин, з яких принаймні три яруси складаються з дерев. Висота найбільш високих з них досягає 60—80 м. Більш '/з рослинних видів у гілеях Південної Америки ендемічні. У цьому відношенні вони перевершують вологі тропічні ліси Африки і навіть Південно-Східної Азії. Верхні яруси цих лісів утворюють пальми, різні представники сімейства бобових. З типово американських дерев варто назвати також бертолецію, що дає горіхи з великим вмістом жиру, махагонієво дерево, що має цінну деревину, і ін. Характерні для південноамериканського тропічного лісу види шоколадного дерева  з кауліфлорними, що сидять прямо на стовбурі квітками і плодами. Плоди культурного шоколадного дерева, багаті цінними живильними тонізуючими речовинами, дають сировина для готування шоколаду. Ці ліси — батьківщина каучуконоса гевеї. У тропічних лісах Південної Америки зустрічається симбіоз деяких дерев і мурах. Серед цих дерев кілька видів цекропій. Вологі тропічні ліси Південної Америки особливо багаті ліанами і епіфітами, часто яскраво і красиво квітучими. Серед них — представники сімейства аройнікових, бромелієвих, папоротей і неповторних по красі і яскравості квіток орхідей. Вологі тропічні ліси піднімаються по схилах гір приблизно до висоти 1000—1500 м, не зазнаючи істотних змін. Однак ґрунти під цим найбагатшим по обсязі органічної маси рослинним співтовариством малопотужні і бідні поживними речовинами. Продукти опаду, що безупинно надходять на землю, швидко розкладаються в умовах рівномірно жаркого і вологого клімату і знову засвоюються рослинами, не встигаючи накопичуватися в ґрунті. Після розчищення лісу ґрунтовий покрив швидко деградує, а для землеробського використання вимагає внесення великої кількості добрив. В міру зміни клімату, тобто з появою сухого сезону, вологі тропічні ліси переходять у савани і тропічні рідколісся. На Бразильському нагір'ї між саванами і вологим тропічним лісом існує смуга майже чистих пальмових лісів. Савани поширені на значній частині Бразільського нагір'я, головним чином у його внутрішніх районах. Крім того, вони займають великі площі на Орінокської низовини і центральні райони Гвіанського нагір'я. У Бразілії типові савани на червоних ферраллітних ґрунтах відомі під назвою «кампос». Їхня трав'яниста рослинність складається з високих злаків пологів бобових і складноцвітих. Деревна  рослинність зовсім відсутня, чи представлена окремими екземплярами мімозових,  деревоподібних кактусів, молочаїв і інших ксерофітів і суккулентів. На сухому північному сході Бразільського нагір'я значна площа зайнята так називаної каатингою, що представляє собою розріджений ліс із посухостійких дерев і чагарників на червоно-коричневих ґрунтах. Багато які з них на сухий період року втрачають листя, інші мають роздутий стовбур, у якому накопичується волога, наприклад ваточник  Стовбури і гілки дерев каатинги часто покривають ліани і епіфітні рослини. Зустрічається також кілька видів пальм. Саме чудове дерево каатинги — воскова пальма-каркауба, що дає рослинний віск, що зіскрібають виварюють з її великих, (довжиною до 2 м) листків. Віск використовується для готування свіч, натирання підлог і інших цілей. З верхньої частини стовбура карнауби; одержують саго і пальмо-еую борошно, листя йдуть для покриття дахів і плетива різних виробів, корені застосовують у медицині, а плоди місцеве населення використовує в їжу в сирому і вареному виді. Недарма жителі Бразилії називають карнаубу деревом життя. На   рівнині   Гран-Чако,   в   особливо   посушливих   районах, на коричнево-червоних ґрунтах поширені зарослі колючих чагарників і розріджені ліси. У їхньому складі маються два види, що належать до різних сімейств, відомі під загальною назвою «кебрачо» («зламай сокиру»). Ці дерева містять велику кількість дубильних речовин: червоне кебрачо —до 25%, біле — трохи менше. Деревина цих дерев важка, щільна, не піддається гниттю і тоне у воді. Кебрачо посилено вирубують. На спеціальних заводах з нього одержують дубильний екстракт, з деревини виготовляють шпали, палі й інші предмети, призначені для тривалого перебування у воді. У лісах зустрічається також альгарробо — дерево із сімейства мімозових зі скривленим стовбуром і сильно розгалуженою  кроною. Дрібне ніжне листя альгарробо не дає тіні. Низькі яруси лісу нерідко займають колючі чагарники, що утворять непрохідні хащі. Савани північної півкулі відрізняються від південних саван по зовнішньому вигляді і видовому складі флори. Серед заростей (злаків і дводольних там піднімаються пальми: коперникова  - у більш сухих місцях, а на заболочених чи затоплюваних ріками просторах — маврикієва пальма. Деревину цих пальм використовують як будівельний матеріал, листя йдуть на плетиво різних виробів, плоди і серцевина стовбура маврикієвої пальми їстівні. Численні також акації і високі деревоподібні кактуси. Червоні і червоно-коричневі ґрунти саван і тропічних рідколісь відрізняються більш високим змістом гумусу і великою родючістю, ніж ґрунти вологих лісів. Тому в районах їхнього поширення знаходяться найбільші площі розораних земель із плантаціями вивезеного з Африки кавового дерева, бавовнику, бананів і інших культурних  рослин. Тихоокеанське узбережжя між 50 і 27° пд. ш. і западина Атаками з їх постійним бездощовим періодом мають типово виражені в Південній Америці пустельні ґрунти і рослинність. Ділянки майже  кам'янистих ґрунтів чергуються з масивами сипучих пісків і обширними поверхнями, зайнятими  солончаками. Вкрай убога рослинність представлена рідко стоять кактуси та колючі  чагарники. Субтропічна рослинність займає в Південній Америці  порівняно невеликі площі.           Крайній південний схід Бразильського нагір'я, що одержує рясні опади протягом року, покритий субтропічними лісами з араукарій з підліском з різних чагарників, у числі яких парагвайський чай. Листя парагвайського чаю місцеве населення вживає для виготовлення розповсюдженого гарячого напою, що заміняє чай. За назвою круглої посудини, у якому цей напій виготовляють, його часто називають  мате чи йерба мате. Другий тип субтропічної рослинності Південної Америки — субтропічний степ, чи пампа, характерна для східних найбільш вологих частин Ла-Платської низовини на південь від 30° пд. ш., являє собою трав'янисту злакову рослинність на родючих червонувато-чорних ґрунтах, що формуються на вулканічних породах. Вона складається з південноамериканських видів тих пологів злаків, що широко поширені в Європі в степах помірного пояса (ковили, бороданя, вівсяниці). З лісами Бразильського нагір'я пампа пов'язана перехідним типом рослинності, близьким до лісостепу, де трави сполучаються з заростями вічнозелених чагарників. Рослинність пампи піддалася найбільш сильному винищуванню і в даний час майже цілком заміщена посівами пшениці й інших культурних рослин. На захід і південь в міру зменшення опадів з'являється рослинність сухих субтропічних степів і напівпустель на сіро-коричневих ґрунтах і сіроземах із плямами солончаків на місці висохлих озер. Субтропічна рослинність і ґрунти Тихоокеанського узбережжя по вигляду нагадують рослинність і ґрунти європейського Середземномор'я. Переважають зарості вічнозелених чагарників на коричневих ґрунтах. Для крайнього південно-сходу (Патагонії) характерна рослинність сухих, степів і напівпустель помірного поясу. Переважають сіро-бурі ґрунти, широко поширене засолення. У рослинному покриві панують високі злаки і різні ксерофітні чагарники часто подушкоподібної форми, низькорослі кактуси. На крайньому південному заході материка з його океанічним кліматом, незначними річними розходженнями температури і, достатком опадів ростуть вологолюбні вічнозелені субантарктичні ліси, багатоярусні і дуже різноманітні по складу. Вони близькі до тропічних лісів по багатству і розмаїтості життєвих форм рослин і складності структури лісового шатра. У них буяють ліани, мохи, лишайники.