Гори Північної Америки

Для учнів 7 класу. Вивчаємо рельєф материка

Північноамериканські Кордильєри — група гірських систем в Північній Америці, тягнеться вздовж узбережжя Тихого океану; довжина 8000 км, висота до 6194 м (Мак-Кінлі); поділяється на Північні Кордільєри, Центральні Кордільєри і Південні Кордільєри; сформовані в альпійському орогенезі; складена з 3 складчастих хребтів: західний (Сьєрра-Мадре), південний (Сьєрра-Мадре), центральний (Каскадні гори, Сьєрра-Невада), а також східні (Скелясті гори); розділені посеред гір височинами (Колумбії, Колорадо і Мексиканською); діючі вулкани; землетруси; льодовики, межа вічного снігу — від 600 м на півночі до 4600 м на півдні; розвинутий туризм; видобуток нафти, природного газу, руд міді, цинку. свинцю, молібдену, урану, золота, срібла.

---

КОРДИЛЬЄРИ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ – частина гірської системи Кордильєр, витягнута по західній околиці Північної Америки (включаючи Центр. Америку). Довжина понад 9000 км, ширина 800-1600 км. К.П.А. утворені різнорідними та різновіковими геологічними структурами, включаючи жорсткі масиви докембрію (плато Колорадо, деякі хребти Скелястих гір), складчасті товщі осадових і метаморфічних порід палеозою (гірські масиви Юкон та Макензі), мезозойські батоліти (Береговий хребет, Сьєрра-Невада), вулканічні і вулканогенні товщі (хребти Західного поясу). К.П.А. містять родовища руд кольорових металів, ртуті, золота, нафти, кам’яного вугілля. Маже по всій довжині К.П.А. складаються з трьох повздовжніх орографічних поясів. Східний (пояс Скелястих гір) утворюють хребти Брукса, Східний Сьєрра-Мадре, гори Макензі, власне Скелясті гори. Висота до 4399 м (г. Елберт). Західний (Тихоокеанський) пояс представлений смугою високих складчастих і вулканічних хребтів; найбільші з них – Аляскинський (з найвищою точкою Півн. Америки – г. Мак-Кінлі, 6193 м), Алеутський, Береговий, Каскадні гори, Сьєрра-Невада, Західна Сьєрра-Мадре, Поперечна Вулканічна Сьєрра, Південна Сьєрра-Мадре. На крайньому заході гори роздроблені, до гірського лан-цюга там входить ряд островів (архіпелаг Александра, о. Ванкувер та ін.). Внутрішній пояс утворюють плато та плоскогір’я – Юкон, Фрейзер, Колумбійське, Великий Басейн, Колорадо, Мексиканське нагір’я, які розділені гли-бокими тектонічними депресіями. У К. Центральної Америки та Вест-Індії виділяють кілька гірських дуг, які роз-ділені глибокими западинами: північна продовжує сис-теми Скелястих гір і Східних Сьєрра-Мадре, слідує через о-ви Кайман на Кубу, Гаїті, Пуерто-Ріко і закінчуєть-ся на о. Сент-Томас; більш південна дуга – продовження Південної Сьєрра-Мадре – переходить в гори Ямайки, південної частини Гаїті і з’єднується з північною дугою на Пуетро-Ріко; третю дугу утворює Вулканічна Сьєрра. Вона починається поблизу мексикансько-гватемальського кордону і закінчується на заході Пана-ми, орографічно і структурно переходячи у Анди Півд. Америки. Площа заледеніння 67 тис. км2, головним чином на Алясці. У К.П.А. беруть початок багатьох великих річок – Юкон, Макензі, Піс-Рівер, Міссурі, Колумбія, Колорадо, Ріо-Гранде.

 

Аппа́лачі  — гірська система на сході Північної Америки, в США і Канаді. Складаються з дуже старих вивітрених гір. Ряд поздовжніх паралельних хребтів середньою висотою 1 000—1 300 м. Окремі вершини понад 2000 м — найвища точка, гора Мітчелл (2 037 м). Довжина масиву 3 300 км, ширина 300—560 км. Назва походить від імені індіанського племені аппалачів.

Північні Аппалачі

Хвилясте плоскогір'я на північ від річок Мохок і Гудзон, висотою 400—600 м, над яким підносяться окремі масиви та хребти — Адірондак (1 628 м), Зелені гори (1 338 м), Білі гори (1 916 м) та ін. Структури із пологими вершинами та схилами, утворені переважно з метаморфічних та кристалічних порід, згладжені і сильно розчленовані долинами. Масиви розділені долинами тектонічного походження, які перетворені древнім льодовиком на троги. Виділяються Камберлендські гори, далі на схід — Аллеганські гори, часто назва Аллегани поширюється на всю систему Аппалач.

Південні Аппалачі

Південні Аппалачі складаються з паралельних хребтів і масивів, розділених широкими долинами. В осьовій зоні складаються з крутого Блакитного хребта (де розташована найвища точка Аппалач — гора Мітчелл, 2 037 м) та численних коротких паралельних хребтів та масивів, які розділені широкими ерозійними долинами (Велика Долина та ін.) і котловинами. На сході до осьової зони примикає передгірське плато Підмонт, на заході — Аппалачське плато.

Орогенез

Виникли при неотектонічному піднятті омолоджених палеозойських складчастих структур. Сформовані в герцинську фазу складчастості. Північні та південно-східні частини Аппалач складені кристалічними породами, західні і південно-західні — переважно осадовими (пісковиками, доломітами, вапняками).

Родовища

Гори багаті на корисні копалини. Відомі родовища кам'яного вугілля (Аппалачський кам'яновугільний басейн), нафти, газу, залізних руд, титану і азбесту, цинку, олова, бокситів, марганцю та ін.